НКПУ: чиї інтереси обслуговують українські профспілки?

Із приходом до влади Партії Регіонів, Федерація профспілок України (ФПУ), яку очолює лідер нардеп-регіонал пан Хара, піднялася духом, що трохи похитнувся при колишньому Президенті й Уряді. Монопольне становище ФПУ в профспілковому русі з новою силою ожило й зміцніло. Вона, як монстр, посилено зміцнила свої колишні позиції у всіх сферах профспілкового життя. Створила власний корпоративний Спільний представницький орган без участі незалежних профспілок, безцеремонно й нагло переглянула  склад правлінь Фондів соціального страхування, звідки були викинуті представники інакомислячих профспілок, повністю захопила ключові позиції у всіх сферах соціального діалогу й громадського життя, цілком паралізувавши прогресивний розвиток суспільних процесів у профспілках.

Чи могло це відбуватися без потурання влади, особливо нового Міністра праці й соціальної політики пана Надраги?! Звичайно, ні! Міністр, що прийшов у новий Уряд з посади в організації роботодавців, повністю зрадив соціальні інтереси людей і незалежних профспілок.

Безпринципність, бездіяльність у справі будівництва справедливої соціальної політики, відсутність державного підходу до рівноправного співробітництва з усіма соціальними партнерами й призвела до повного ігнорування демократичних процесів розвитку громадянського суспільства. Такого зневажливого відношення до незалежних профспілок, до їхнього демократичного розвитку, країна ще не знала. І як наслідок, ми спостерігаємо в соціальній політиці згортання соціальних програм, зниження соціальних стандартів, де посилено продукуються процеси зі збільшення пенсійного віку, згортання прав працюючих пенсіонерів, знищуються багато інших, досягнутих раніше, позитивних напрацювань у соціальній сфері.

Такої ситуації, що склалася в соціальному середовищі, не було б по природі, якби не було штрейкбрехерства, так званих, кишенькових, «жовтих» профспілок і окремих «псевдо-незалежних» профбосів.

Угодницька роль «жовтих» профспілок, створених під роботодавця на держпідприємствах, установах і організаціях, таких як академії наук, залізничників, митників, збройних сил, внутрішніх справ, харчової й переробної промисловості тощо, була відома завжди. Вони завжди виступали заодно із ФПУ, і штучно, перебуваючи в рядах незалежних профспілок, у зручний момент їх зраджували на догоду вирішення власних корпоративних інтересів, забуваючи про тих, хто їх обрав на посади, чиї і які інтереси вони повинні захищати.

Але саме головне зрадництво інтересів незалежних профспілок іде із внутрішнього середовища. Головними винуватцями розвалу незалежного профспілкового руху є, так звані, лідери «вільних» і «солідарних» профспілок. Найчастіше їх співробітництво з незалежними профспілками має тимчасовий, ситуативний характер, замішаний на власній вигоді. Як тільки необхідна вигода ними досягається, вони по-зрадницькому відступають убік. Прикриваючись мнимими міжнародними гаслами, своїм членством у Міжнародних профспілках, вони найчастіше виявляються беззубими й безхребетними в справі реального захисту прав людей, угодницькі підігруючи профспілковому монстрові країни. Уподібнюючись йому, вони фактично зраджують інтереси багатьох мільйонів знедолених людей, що зв'язали себе з незалежним профспілковим рухом і що розраховували захистити свої зневажені права.

Зустрічаються профспілки, по своїй суті не є профспілками, а лише використовуючи профспілковий бренд, вони лише паразитують на успіхах і досягненнях незалежних профспілок, використовуючи профспілкові мотиви для вирішення бізнесових, політичних і меркантильних інтересів. Мнима солідарність, гнила суть цих профспілок наяву проявляється на ділі. Коли настала конкретна необхідність стати в одну шеренгу, об’єднати зусилля проти засилля профспілкового монстра, дати рішучу, солідарну відсіч нахабній і цинічній його руйнівній діяльності, тут у багатьох спрацювали особистісні корпоративні інтереси, а не колективні. Ці профспілкові «тушки» смиренно поплили на «бойню» до монстра, поспішаючи довести свою відданість і лояльність застійним явищам у профспілковому істеблішменті, що давно відірвався від інтересів людей. Багато хто, як старі, що мають мандати народної довіри, так і новоявлені профбоси заквапилися, як би боячись спізнитися, урвати собі жирніший шматок від так званого маститого профспілкового пирога з начинкою ФПУ. І їхні старання були нагороджені: хто одержав посаду в новоствореному СПО, хто з «панського» плеча одержав представництво в тому чи іншому  фонді соціального страхування, хто за державний кошт злітав у Женеву на Міжнародну конференцію МОП, а хто просто одержав собі особисті преференції, зрадивши інтереси незалежного профспілкового руху, охаявши його лідерів.

У країні давно сформувалася соціальна ідилія «благополуччя» під егідою ФПУ й під патронатом Міністерства праці й соціальної політики. І отож уже 19 років: вони безроздільно поділяють і владарюють на соціальному троні, залишаючись німими й глухими до сподівань і лих простих людей.  

Лідери старих профспілок і їхні поплічники завжди обслуговували роботодавців і служили лише власним інтересам. Вони виявилися посібниками олігархів, можновладців, ефективним інструментом придушення інакомислення й немов спрут пронизали профспілкове середовище, паралізувавши його прогресивну роль як захисника трудових прав людей. Користуючись своєю монопольною перевагою у соціальній сфері вони завжди захоплюють керівні посади у всіх представницьких органах, що формуються на тристоронній основі, у правліннях фондів соціального страхування, є учасниками всіх структур і заходів щодо співробітництва з роботодавцями й владою, завжди виявляються в колах, наближених до розподілу й одержання особистих матеріальних благ і дивідендів.

А що ж змінювалося для людей? Що з'явилося позитивного за цей час у соціальній політиці? Поліпшення умов праці?  Високі соціальні стандарти?

Ми спостерігаємо значне погіршення життєвого рівня людей. У країні існують принизливо низький розмір споживчого кошика, самі злидарські розміри прожиткового мінімуму, низькі розміри заробітної плати. Люди планомірно перетворюються в жебраків і рабів. І прийняття нового Трудового кодексу, з подачі пана Хари, має незабаром закріпити це на законодавчому рівні.

Динаміка розвитку профспілок України така, що вони постійно втрачають свої лідируючі позиції. Втрачено законодавчу ініціативу профспілок; вони були позбавлені самостійного керування фондом соціального страхування; вони втратили реальні важелі контролю через втрату правових і технічних інспекторів праці; були повністю втрачені основи впливу на владу з боку профспілок щодо реального захисту прав та інтресів людини праці. Все це було проміняно й здано заради безроздільного монопольного управління державним майном, що дісталося старим профсоюзам у спадщину від держави після розвалу союзу.

І ось тепер пан Хара, діючи при підтримці Міністра праці й соціальної політики, як парасолькою від негоди, прикрив своїм мандатом народної довіри весь безлад, що  твориться у профспілках і соціальній сфері в цілому, існуючу корупцію, фінансові зловживання навколо використання державного майна, своїми підходами повністю усунув інакомислення в профспілках.

Не можна сказати, що незалежні профспілки просто так здалися без боротьби. Провідними лідерами незалежних профспілок були досягнуті консолідуючі рішення, створений Національний спільний представницький орган, створені нові представницькі структури для обстоювання інтересів своїх членів, однак через зрадництво спільних інтересів «вільними» і «солідарними» профбосами все це було значно втрачене. Їхня продажна суть, боягузлива політика звела нанівець ці прогресивні досягнення, покликані кардинально змінити ситуацію в профспілковому русі, обстояти й захистити трудові права й інтереси знедолених людей.

Роль незалежних профспілок завжди повсюдно принижувалася. Рівність прав і рівність профспілок перед законом, задекларовані Конституцією України, так і залишилися лише на папері. На багатьох підприємствах дотепер залишається під негласною забороною діяльність незалежних профспілок, а там де їх ще немає, залишається під забороною сама їхня поява. Тут править не закон, а править цинічна вдача, нахабність і безкарність. І така позиція влаштовує й роботодавців, і старі профспілки, і владу. Це дає можливість старим профспілкам уникнути здорової конкуренції в профспілках, а роботодавцям безкарно грабувати людей, зневажати їхні трудові права.

Але демократичні процеси не зупинити. Темпи їхнього розвитку поки ще слабкі. Їм ще властиві нездорова конкуренція, цинізм, заздрість і злість одних перед досягненнями інших. Але ми не вправі більше замовчувати це, тому що профспілковий рух має очиститися від баласту, таких продажних профспілкових керівників, які роблять вигляд, що посилено «риють землю» в ім'я людей, засновуючи свою діяльність на бізнесі, політиці або на зрадництві інтересів інших.

Нові тенденції в розвитку суспільних відносин не зупинити. Стало неможливим далі обманювати людей, тому що приходять нові лідери, впроваджуються передові ідеї, іде нова хвиля розвитку громадянського суспільства й профспілкового руху. І там уже немає місця зрадництву, відступництву, попранню закону й дворушництву. Гнилим, продажним профспілкам немає місця в новому профспілковому русі, що зароджується, із прогресивною ідеологією, здоровою конкуренцією й реальною силою, що зароджується, здатною захистити соціально-економічні права й інтереси людини праці.

Люди не бажають більше терпіти принижень; вони вже не можуть допустити ігнорування їхнього права на об’єднання в повноправні профспілкові організації, бути активними учасниками будівництва громадянського суспільства. Є повна впевненість, що так воно й буде.

Петро Петриченко, член профспілки з 1966 року,

кандидат технічних наук, Генеральний секретар

Національної конфедерації профспілок України,

0672471919.