Світлано Ігорівно, розкажіть, яку сьогодні роль відіграє Кінологічна служба Національної поліції в Україні?

Кінологічна служба сьогодні задіяна всіма підрозділами Національної поліції України. Ми працюємо зі слідством, допомагаємо шукати злочинців, працюємо з карним розшуком, входячи до кримінального блоку. Працюємо також з патрульною поліцією, стоїмо на блокпостах, працюємо з ювенальною поліцією, залучаємось до заходів з дітьми. Тобто у нас різні заходи проводяться. З ветеранами працюємо. У нас реалізується проєкт емоційної підтримки військовослужбовців, поліцейських та членів їх сімей. Собака стає терапевтом та допомагає пораненим бійцям ментально. Це абсолютно новий проєкт з початку повномасштабної війни. Ми задіяні майже всюди: блокпости, пошук наркотиків, обшуки. У нас є собаки спецпідрозділу "КОРД", яких ми навчаємо для участі в спеціальних операціях із затримання особливо небезпечних злочинців, коли собаку застосовують для затримання. Тим самим ми можемо врятувати поліцейського чи ще когось, хто залучений до операції. Спектр дії у нас найширший з усіх підрозділів Національної поліції.

Скільки у кінологічній службі собак і чи їх задіюють щодня?

У нас 890 собак і в кожній області є кінологічний центр. Працівники кінологічного центру перебувають на добовому чергуванні. При надходженні повідомлення про те, що загубилася дитина, кінологи виїжджають на місце та працюють. Паралельно може надійти повідомлення про невідкладний обшук і потрібно шукати наркотики чи вибухівку. Кожного дня у нас різні завдання і ми інколи не знаємо, що нас очікує.

Як довго потрібно вчити собаку і того, хто готує собаку? Чи важко навчити собаку?

Собака навчається все життя. У нас є кінологічна школа поліції, єдина в Україні, яка знаходиться в Житомирській області. Собак, яких ми беремо на службу, направляємо туди на навчання (перепідготовку) від одного до трьох місяців. Там вони проходять підготовку та в кінці здають іспити. Якщо собака склала ці іспити, то отримує відповідний сертифікат про допуск до роботи. Просто так собака не може поїхати на виїзд, приступити до роботи, в неї повинен бути такий сертифікат. Після цього собака заступає на службу і вже кінологи тренують її щодня. Але раз на 3 роки цей сертифікат потрібно підтверджувати. Тобто раз на 3 роки собака разом із кінологом заново їде до цієї школи та проходить навчання повторно та повинна підтвердити сертифікат. Собаки у нас працюють до 8 років, але якщо за станом здоровʼя та належних здібностях вона може продовжувати службу, то собака може працювати і 9-10 років.

А далі що відбувається з собакою?

Є декілька варіантів розвитку подій. Ми можемо віддати собаку кінологу додому. Тобто вона списується та знімається з балансу і кінолог забирає її собі на доживання. Якщо кінолог в силу якихось обставин не може її забрати додому, то ми цю собаку утримуємо у кінологічному центрі до її фізичної смерті.

І примусово ви не усипляєте?

Це заборонено. Є лише три випадки до евтаназії. Або в неї хвороба, типу сказу і вона становить загрозу для людей, або агресія і вона може покалічити людей, чи вона має невиліковну хворобу, страждає і ніяким іншим чином, крім інʼєкції, не можна поліпшити її стан.

Були такі випадки?

Були випадки, коли застрелили собак. Ще до війни, у Бориспільському районі, собаки напали на чоловіка і загризли до смерті. Тоді люди застрелили цих собак. Чому так сталось? Попередньо, власник залишив собак на присадибній ділянці, не годував їх дуже довго і вони вибігли якимось чином з цієї території на вулицю. Йшла дитина та чоловік, який під час нападу собак намагався захистити цю дитину, але вони його загризли. А далі, собак застрелили.

Де ви берете собак? Очевидно, що не з притулків. Чи все-таки буває з притулків берете? Чи можна собаку з притулку навчити тому, що ви вчите?

З притулків ми собак не беремо. У нас в поліції є декілька розплідників, тобто ми самі вирощуємо собак і потім роздаємо нашим підрозділам. Друге - це нам допомагають міжнародні партнери. За підтримки Міністра внутрішніх справ, Голови Національної поліції Івана Вигівського та заступника Голови - начальника кримінальної поліції Андрія Нєбитова нам вдалося вийти на міжнародних партнерів, які впродовж останніх трьох років нас підтримують. Наприклад, Фонд Говарда Баффета передав нам 184 підрощиних собак, тобто їм було вже більше року. Це тому що на початку повномасштабного вторгнення ми ментально втратили собак. Собаки не були готові до таких обстрілів, вони боялися гучних звуків і відмовлялися працювати. Не хотіли просто. Тому ми втратили більше 100 собак ментально і нам потрібно було швидко поновити їх. Тому фонд Говарда Баффета нам передав собак, яких ми навчили і тепер вони працюють. Але у нас є собака терапевт "Поля", яку на дорозі знайшла наша кінологиня. Собаку збила машина, кінологиня її забрала, вилікувала і зараз Поля працює як каністерапевт.

Скільки потрібно часу, щоб навчити собаку знаходити наркотики чи вибухівку?

Ми починаємо вчити цуценя змалечку, з 2 місяців і до 9 місяців. Це базові навички: носити ошийник, ходити на повідку. Після цього собака відправляється в школу, маючи базову освіту. Після 9 місяців вона вже може працювати.

Як її вчать на пошук наркотиків? Їй дають нюхати наркотичні речовини чи вибухівку, коли це стосується вибухівки?

Так, саме запахи. Вона має розуміти, що це за запах і вона має його знайти. Цю навичку потрібно постійно підтримувати, проводити навчання із собакою. Але є нюанс. Якщо ми говоримо про підготовку собак для спецпідрозділу "КОРД", то їх не можна навчати з такого віку як 9 місяців. Це вже йдеться про 1,5 року. Йдеться про дуже важкі психологічні навантаження для собаки.

З якими ризиками зіштовхується кінолог під час операцій?

Мабуть як і кожен поліцейський сьогодні. Це загроза вибуху, обстрілу, повторного обстрілу чи вибуху, загроза підриву гранати, стрілянина під час затримання злочинця. Кінолог так само ризикує як і кожен поліцейський. У нас є поранені кінологи і є загиблі. Є кінологи, які загинули під час розмінування території.

За час війни багато втрат і кінологів і собак?

Серед кінологів є загиблими чотири людини. Собак не так багато. У нас було багато поранених собак, але ми їх підлікували і вони працюють. Є кінологи, які перейшли до стрілецьких підрозділів Національної поліції України, Національної гвардії України, Збройних сил України і рахуються зниклими безвісти.

Як нові технології допомагають кінологічній службі? Дронова складова, наприклад?

Це цікава складова. У нас є GPS технології і дрони, які ми використовуємо, також є кінологічні центри, які забезпечені дронами з тепловізорами. Це нам дуже допомагає під час розшуку людей, які загубилися. Дрони допомагають у пошуку таких людей на великих територіях.

Коли відбувся обстріл і приліт ракети чи дрона і під завалами знаходяться люди - там собаки працюють?

Здебільшого це напрям Державної служби України з надзвичайних ситуацій, але ми їм допомагаємо. Ми їх вчимо. У них є два види пошуків - пошук живих і пошук щойно загиблих. Це дві великі різниці для собаки. Якщо людина загинула, то через 2 години вона вже має інший запах. Це вже труп і собака має вже шукати труп. Для цього використовуються різні собаки. З початку повномасштабного вторгнення ми зіштовхнулися з цією проблемою - яку собаку застосовувати? Ми можемо шукати і живих, і мертвих людей, але якщо мертвих, то це трупи від 3 днів. В ДСНС до війни пошуку трупів взагалі не було і ми почали спільно з ними готувати таких собак. Ми часто допомагаємо їм. Нещодавно на Чернігівщині після атаки згорів будинок і місяць не могли знайти одну людину. Але собака знайшла труп під цим згарищем.

Чи знаходять собаки живих під час розбору завалів? Чи були такі випадки?

Були такі випадки, але я не можу сказати, що це виключно робота собак. Це були спільні дії. Більшість це пошук трупів, нажаль.

Чи може кінолог пожертвувати життям собаки, щоб врятувати людину?

Так. Для цього собака і вчиться. Для нас це боляче, але ми розуміємо, що життя людини цінніше.

Психологічно собака більш стійка до стресів, вибухів, пострілів?

Ми для цього їх і вчимо. Але ті собаки, які народилися на прифронтових територіях, то вони вже не реагують на вибухи, постріли. На початку повномасштабного вторгнення вони не були готові до такого. Було таке, що після сильного обстрілу у собаки, яка знаходилась у вольєрі, зупинилося серце. Ми намагаємося вчити, але до ракетних обстрілів неможливо підготувати ні собаку, ні людину.

Як працюють кінологи з собаками на прифронтових територіях?

Там більші заходи безпеки. Собак залучають до пошуку мін чи вибухівки тільки після того, як цю ділянку обстежили вибухотехніки. Немає такого як раніше, наприклад, в Іраці, коли собака бігає по полю і знаходить вибухівку. Зараз неможливо так робити, бо щільність замінування і різні пастки, які робить Росія, не дозволяють нам так працювати. Методика підготовки собак, як в Іраці, в Україні не працює. Спочатку працює вибухотехнік, а потім тільки собака. Наприклад, собака не може виявити розтяжку, вона не розуміє що це таке і не почує її. Собака допрацьовує за вибухотехніком і шукає більше міни, які мають пластиковий корпус, котрі не можна знайти за допомогою металошукача.

Яку найбільшу партію наркотиків знаходила собака з кінологічної служби?

Минулого року собака виявила на Запоріжжі схрон марихуани вагою 600 кг. Оперативники перевірили все, обшукали все і нічого не знайшли. Застосували собаку і на прилеглій території вона повела кінолога до стогу сіна, де вони обоє провалюються під сіно, там було сховано 600 кг марихуани.

А на важкі наркотики як собака реагує?

Їй однаково. Давайте я поясню, як ми готуємо собак. Собака не шукає сам наркотик, ми не садимо собак на наркотики, вона їх не їсть. Це колись було під час Другої світової війни, коли, щоб швидко підготувати собак, їх садили на наркотичні речовини. Ми діємо абсолютно інакше. Собака шукає свою улюблену іграшку, наприклад мʼячик, вона знає її запах, от вона її і шукає. Ми ховаємо цей мʼячик, а вона його знаходить. Потім до мʼячика ми підкладаємо те, що нам потрібно, щоб собака знаходила - героїн, кокаїн, марихуана, тротил. Собаці байдуже що саме. Але вона вже починає запамʼятовувати запах, який знаходиться разом з мʼячиком. Потім ми зменшуємо присутність улюбленої іграшки, а далі взагалі забираємо. І коли собака знаходить розшукувану речовину, вона отримує свій мʼячик. Тобто вона працює за свою улюблену іграшку. Їй все одно що шукати і вона буде це шукати і знаходити.

Як ви задіюєте собак для профілактики правопорушень?

Зараз разом з поліцією Данії ми пропрацьовуємо механізм підготовки патрульних собак для профілактики групових правопорушень, коли собака своєю поведінкою може допомогти в нейтралізації найбільш агресивних правопорушників. В Європі так відбувається, але ми працюємо, щоб в майбутньому мати таких собак.

Чи приймають собаки участь у слідчих діях? Коли потрібно знайти сліди злочинця чи злочину.

Так, дійсно. Це один з головних наших напрямків. Це розшукові собаки, яких у нас найбільше. Якщо сталось вбивство чи крадіжка і на місце злочину виїжджає слідчо-оперативна група, то вона знає, що треба дочекатися службову собаку. Туди не має ніхто заходити, щоб собака обстежила місце події, взяла слід і повела за злочинцями. Буквально недавно у м. Суми собака допомогла розкрити вбивство. Собака взяла слід, довела до будинку, а далі оперативники допрацювали і затримали злочинця. Є ще інший напрям нашої роботи, як одорологія. Це собаки, які ідентифікують по запаху. Це більше стосується роботи Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України. Такі собаки є у Вінницькій та Житомирській областях.

Два роки тому у Львові вбили Ірину Фаріон. І там задіювали собак, які працюють за слідами і запахами. Таким чином встановили підозрюваного….

- У Львові у нас є кінологічний центр і там працювали львівські кінологи. Вони виїжджали на цю подію. Собака взяла слід і повела. Оперативники встановили за допомогою цього маршрут, як рухався злочинець. Собака дає напрямок руху злочинця і допомагає оперативникам та слідчим у розкритті злочину.

Чи може собака по запаху ідентифікувати чи вивести на людину, якщо ця людина сиділа на конкретному місці, наприклад на лавці? Тобто, собака понюхала запах з лавки, а потім їй показали фігурантів і вона по цьому запаху вивела на конкретного фігуранта, який там був?

- Так. Якщо наприклад ми знайшли шапку, і якщо поставити 10 чоловік, то собака вибере саме того, хто її носив. Професійно і що є доказом у кримінальному провадженні, це робить Вінницький НДЕКЦ. В них є собаки - одерологи, які беруть цей запах, виявлений з місця злочину. Наприклад, шапка. Вона спеціально законсервована і зберігає цей запах десятки років. І потім у нас через 10 років зʼявився підозрюваний. Як довести, що це саме він вчинив цей злочин? Беруть трьох собак, спеціально навчених, і кожна з них має однаково вказати на цього фігуранта. Тоді це є висновком, який є доказом в кримінальному провадженні.

Які породи переважають у кінологічній службі?

Німецька вівчарка та бельгійська вівчарка переважають. Але у нас є ще і лабрадори, голландські вівчарки, кокер спаніель, мисливські собаки.

Чому переважають "німці" та Малінуа? Вони природньою краще тренуються та навчаються?

Вони легше піддаються дресируванню. Якщо взяти німецьку вівчарку, то це дуже розумна тварина, яка може працювати в різну погоду. Розмір собаки іноді має значення. Наприклад, для роботи з спецпідрозділом "КОРД". У той же час маленькі собаки дуже добре шукають вибухівку у транспорті чи наркотики. Вони маленькі і можуть залізти у будь-який отвір. Наприклад, під час обшуку на блокпосту.

Які у вас є нестандартні породи собак?

- Ягтерʼєри, швейцарська вівчарка, ротвейлери.

А такі як Чіхуа-хуа?

Вони не піддаються дресируванню. Таких у нас немає. Собака має хотіти працювати, а ці собаки хочуть тільки на дивані лежати або їсти. У нас дуже жорсткий відбір собак з самого дитинства. Якщо у нас народилося 6 цуценят, то можуть підійти для роботи тільки три. У кожної собаки свій характер. Одна може бути лінива, а інша трудоголік. Чому дуже розповсюджені у нас Малінуа? Вони дуже активні і трудоголіки. Це собака, яка не може сидіти на місці, а для нас це підходить. Адже нам потрібно, щоб собака витримувала великі навантаження.

А службових собак каструють чи проводять стерилізацію? Чи це впливає на роботу?

В Європі розповсюджена хімічна кастрація. Особисто я проти цього, бо ці собаки потім мають додаткові проблеми зі здоров'ям. Страждають різні органи. Ми не каструємо і не стерилізуємо, якщо немає медичних показань, або якщо це не впливає на роботу собаки, або якщо собаки дуже люблять кохання, як лабрадори. Можливо в такому випадку треба проводити хірургічну кастрацію. Або якщо собака працьовита, тоді ми намагаємося максимально її розмножити, щоб отримати гарних цуценят. І ще, не кожна собака підійде для розмноження.

Як собака реагує на зброю? Чи відчуває вона, в кого є зброя і чи може знайти зброю у потенційно небезпечної людини серед натовпу, до прикладу, у терориста в автобусі з пасажирами?

Ми для цього вчимо собак. Наші всі тренування побудовані на реальних ситуаціях. Коли собака здає іспит, то це ті ситуації, які реально можуть трапитися в житті.

Нещодавній теракт у Голосіївському районі Києва. Чи можна було в тому випадку задіяти службових собак для нейтралізації терориста і звільнення заручників?

Це більше питання до спецпризначенців "КОРД", які в даному випадку приймали рішення. Я бачила, що собак не задіювали там і я, як кінолог, розумію чому. По-перше, не було прямого доступу до злочинця і не було видно, де він, а собака бігала б по магазину і у цьому випадку могли б постраждати люди, які знаходились у заручниках, бо собаці не поясниш в тій ситуації, що вона має вкусити саме того чоловіка, а не іншого. Коли ми застосовуємо собаку, то між собакою і злочинцем не має бути сторонніх людей. Собака може переключитися на іншу людину, тому нам важливо, щоб був прямий доступ до особи і не було сторонніх. Але є один цікавий момент, який ми помітили, що собак важливо вчити кусати не тільки чоловіків, але й жінок так само. Перші собаки для роботи з "КОРДом" у нас зʼявилися не так давно - у 2019 році і собаки не хотіли кусати жінок.

А чому?

У них так працює психіка. Жінка по-іншому пахне, можливо, що в собачому житті жінка відіграє позитивну роль. І так само ми привчаємо собак кусати й жінок.

Скільки обходиться одна собака на день? Тобто це тримання однієї собаки кінологом?

Якщо ми просто порахуємо по харчуванню, то це мішок корму - 3000 гривень на місяць, тобто 100 гривень на день. Але, собака може захворіти. Тоді утримання буде дорожчим. Крім того - ветеринарне забезпечення обовʼязково. У нас всі собаки вакциновані. Одна собака може не хворіти взагалі, а інша - постійно перебуває з клініці. Якщо взяти по мінімуму, то я думаю, що це 500 гривень на день.

Як ви вважаєте, на рівні суспільства Кінологічна служба достатньо оцінена чи недооцінена?

Я вважаю, що недооцінена, хоча за останній час рівень Кінологічної служби сильно виріс, бо раніше кінологів називали собаководами, або питали, чи ми знімаємо кіно. Але завдяки медіа люди дізнаються, чим займаються кінологи і яку користь приносять суспільству. Але собаки це завжди позитивний імідж. Ну як не любити собак? Це єдина істота в світі, яка чекає тебе та любить тебе за будь-яких умов.

У ДСНС є пес Патрон. У Кінологічної служби яка найвідоміша собака?

У нас таких багато і одну виділити неможливо. Але ми щороку серед номінантів на найкращі собаки, яких номінує Кінологічна Спілка України. Це найкраща собака з пошуку наркотиків, з пошуку вибухівки, з пошуку людей. Наші собаки виграють перші місця на змаганнях, але щоб сказати, що є одна собака, яка все робить….

Ну якийсь комісар Рекс у вас є?

У нас є "Лекс". Він ще молодий, але красивий пес. У нас є красиві собаки, а є працьовиті. Робочі собаки не завжди красиві. Найкраща наша собака з пошуку наркотичних речовин Аїд, який тричі був чемпіоном серед всіх правоохоронних органів. Для мене всі наші собаки найкращі.

А у вас є собака вдома?

Ні, моя собака померла, а я живу в квартирі та перебуваю у частих відрядженнях. Мені тут собак вистачає, тому в мене є кіт, який може сам посидіти вдома. Мабуть, через те, що я є кінологом, розумію, скільки часу потрібно приділяти собаці. Коли собака сама вдома - це непрофесійно. Вийду на пенсію і буде в мене приватний будинок, тоді заведу. Собакам потрібен простір, їм потрібно бігати.

Щоб ви порадили власникам собак, які тримають в квартирах великі породи?

Якщо ми говоримо про великі породи собак, як то німецька вівчарка чи бельгійська, то їх потрібно тримати на вулиці. Якщо ми говоримо про декоративні породи собак, то в приміщенні. Для дорослих собак має бути однозначно територія, де вони можуть побігати.

Тоді було ухвалено Декларацію про формування ініціативної групи, що окреслила цілі, принципи та напрямки діяльності ГВР. У документі підкреслено необхідність зміцнення єдності між військовими, ветеранами та цивільними громадянами як один із ключових чинників стійкості України та її подальшого відновлення.

У першу річницю з дня створення ГВР ми поспілкувалися з його координатором Олексієм Івашиним та регіональними представниками.

ГВР з’явився рівно рік тому. Ким і з якою метою було створено організацію?

Олексій Івашин: Членами нашої громадської організації є як військові, учасники бойових дій російсько-української війни, так і цивільні громадяни. Сьогодні, у важкі часи, коли наша держава бореться за своє існування, ми усвідомлюємо необхідність зміцнення єдності між усіма верствами українського суспільства – військовими, ветеранами та цивільними.

Саме це ми і вбачаємо головною місією ГВР. І саме це є запорукою нашої стійкості та існування України як нації, як держави. Сьогодні очевидним є те, що вирішення безпекових питань є критично важливим для України, а безпека неможлива без внутрішньої єдності нашого суспільства.

На зборах ініціативної групи ГВР, що відбулися рік тому, був присутній представник Головного управління розвідки Андрій Юсов. Також він періодично бере участь у заходах, що проходять в рамках програмних засад ГВР.

Андрій Юсов

Це не випадковість, адже ГВР як громадський рух має власні погляди та цінності. Вони в більшості співпадають з тим, про що заявляє Кирило Буданов.

Він є справжнім архітектором безпеки, який максимально доклався і докладається до того, аби Україна була стійкою незалежно від обставин. Ми бачимо в ньому не лише ідеологічно близького нам військового та державного діяча, а й людину, яка особистою мужністю та власною біографією довела свою відданість ідеям української державності.

Кирило Буданов

Сьогодні Буданов відстоює інтереси України на міжнародній арені, веде дуже важкий процес переговорів щодо миру. Він займається тим, що абсолютна більшість політиків України просто не готові взяти на себе. Також це системна людина – своєю роботою на посаді начальника ГУР він довів, що вміє успішно працювати в екстремальних умовах, здатен сформувати ефективну команду, будувати працездатні інституції. Думаю, кожен українець належно оцінить і роботу Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, який був створений командою ГУР за керівництва Буданова. Ефективність цієї інституції доводити не потрібно: за чотири роки з ворожого полону звільнено тисячі українців, як військових, так і цивільних.

В чому полягає концепція оборонної демократії?

Олексій Івашин: ГВР наголошує на важливості поєднання військової ефективності з дотриманням демократичних цінностей. В основі цієї концепції лежить теза «Служи або допомагай» – кожен громадянин має зробити внесок у спільну оборону.

Олексій Івашин та Андрій Юсов під час виступу на Форумі громадянського суспільства «ВиСтоїмо 2025»

Отже, перш за все, оборонна демократія – це безумовне збереження в Україні всіх демократичних процедур та стандартів, навіть під час повномасштабної війни. Маємо на увазі і виборчий процес, і незалежне судочинство, і рівність всіх громадян перед законом, і неможливість уникнення покарання за злочини.

По-друге, Україна має брати активну участь у формуванні нової міжнародної системи союзів – не лише з країнами Європи, а й в інших регіонах світу. Від результатів цього процесу великою мірою залежатиме наша стійкість в умовах перманентної російської агресії.

По-третє, оборонна демократія містить ідею об'єднання українців навколо повного відновлення державного суверенітету України в межах кордонів, визнаних міжнародною спільнотою. Також це системне сприяння заходам, спрямованим на протидію окупантам, забезпечення невідворотного покарання для всіх осіб, причетних до агресії проти України. І, звичайно, це всебічна підтримка Сил оборони України, популяризація національно-патріотичних цінностей. Окремим, надважливим напрямком нашої роботи є сприяння чинним військовим, ветеранам та членам їхніх сімей у реалізації їхніх законних прав і інтересів. Для цього ми запустили проект СОВА з надання цим людям безоплатної правової допомоги.

Було б цікаво дізнатися трохи більше про цей проект.

Олег Ільків, координатор проекту СОВА у Львівській області: СОВА – проект Громадсько-військового руху з надання безоплатної правової допомоги військовослужбовцям, ветеранам та членам їхніх родин, зокрема сім’ям загиблих і зниклих безвісти. Ми працюємо через гарячу лінію 557 та мережу громадських приймалень, яка діє вже в п’яти регіонах.

Олег Ільків

Проект виник з простої, але фундаментальної тези: людина, яка захищає державу, має бути впевнена, що держава захищає її права. Сьогодні тисячі військових, ветеранів і їхніх рідних стикаються з державними процедурами – оформлення статусів, виплат, документів, соціальних гарантій. Формально держава ці права передбачила. Але інформація розпорошена між десятками установ і нормативних актів, єдиного вікна для зрозумілої відповіді на конкретне питання немає. І людина залишається з системою сам на сам.

Саме в цій точці працює СОВА. Ми надаємо первинну правову допомогу: пояснюємо, як працюють процедури, допомагаємо підготувати документи, зорієнтуватися в ситуації. Від екстреного реагування – коли людині потрібен адвокат на місці – до детальної консультації: на що має право, яка послідовність дій, які документи потрібні, куди звертатися, що написати в рапорті чи заяві. Іншими словами, СОВА перекладає складну мову законів на зрозумілу мову алгоритмів – пояснює процедури, допомагає підготувати документи, дає конкретний наступний крок.

Чому це важливо для суспільства?

Олег Ільків: В Україні офіційно 1,3 мільйона учасників бойових дій, і їхня кількість зростатиме. За кожною цифрою стоїть людина, яка вже зараз, під час війни, стикається з питаннями, на які держава не дає зрозумілих відповідей.

Наслідки очевидні: люди не отримують того, на що мають законне право – не тому що держава відмовляє, а тому що не знають, як правильно діяти. Коли ж військовий або його родина бачать, що питання можна вирішити законно і без хаосу, тоді з’являється довіра. А довіра між тими, хто воює, і тими, хто ухвалює рішення – це умова стійкості країни у довготривалій війні.

Розкажіть будь ласка про вашу роботу на Львівщині.

Олег Ільків: Львівська приймальня працює з листопада 2025 року. За сім місяців ми отримали сотні звернень. Львівщина – великий хаб: тут військові лікуються, проходять реабілітацію, повертаються додому. Це визначає і масштаб роботи, і її характер.

Найчастіші запити – виплати після поранення, встановлення інвалідності, взаємодія з ВЛК, терміни, оскарження рішень. Кожне дев’яте звернення до нас – від родин полонених і зниклих безвісти.

Працівники проекту СОВА регулярно виїжджають у громади, бо допомога має надаватися там, де живе людина, а не лише у Львові. Сім місяців роботи показують, що запитів не меншає, а проблеми є системними. Тому наша мета полягає не в тому, щоб вирішувати окремі кейси, а будувати середовище, де кожен військовий, ветеран чи член його родини знає: є місце, де його почують і допоможуть.

Що ще встиг зробити ГВР за рік існування?

Олексій Івашин: За цей час ми пройшли шлях від ідеї до дієвої структури – вже маємо шістнадцять осередків у регіонах України, провели більше сотні різноманітних заходів. Працюємо як аналітично, так і у практичній площині. Просто збирати людей та виголошувати духопідйомні промови – справа малоефективна.

Про що саме йдеться?

Олексій Івашин: Якщо говорити про аналітичний напрям, то ми регулярно беремо участь у круглих столах, зокрема в засіданнях Українського безпекового клубу, у різних прес-конференціях тощо. Серед основних тем – безпекова ситуація в Україні, реалізація концепції оборонної демократії, реформа системи мобілізації, суспільний договір та стратегія розвитку України.

Олексій Івашин

Окрема надважлива тема, яку ми піднімаємо в суспільному дискурсі – це впровадження нового, розширеного мотиваційного пакету для мобілізованих, збільшення грошового забезпечення військових. Я є учасником бойових дій російсько-української війни і добре знаю, наскільки болючим є це питання для військовослужбовців. Сьогодні люди, які несуть службу в тилових районах (до речі, вони далеко не завжди є безпечними), отримують менше, ніж охоронці в супермаркетах! Це абсолютний нонсенс! При цьому багато хто з них виконує дуже важливу і відповідальну роботу – це і логістика, і зв’язок, і важка праця в ремонтних підрозділах. Так далі тривати не може. Грошове забезпечення військових має зрости мінімум вдвічі вже зараз, і саме це ми намагаємося донести це до законотворців. Пора нарешті зрозуміти, що держава, яка відвернулася від свого солдата, приречена на поразку.

Якщо говорити про практичну площину, то ГВР сприяє розвитку ветеранських спільнот та створенню можливостей для інтеграції військових у цивільне життя. Це один з основних напрямків нашої роботи. Організовуємо зустрічі та форуми ветеранів, навчальні заходи, тренінги з громадської діяльності та проектного менеджменту. Наприклад, на Закарпатті та Херсонщині проводимо освітні заходи для ветеранської спільноти, зокрема тренінги з грантової діяльності та розвитку громадських ініціатив. В Одеській області успішно працює наш проект «Можливості зайнятості для ветеранів».

Все це не лише соціалізує ветеранів, а й дає певний імпульс для економіки України. Одним з драйверів економічного розвитку громад є і будуть ветерани, бо це активний елемент, люди, які багато що переосмислили у житті і набули нових навичок. Це ті, хто розвиватиме бізнес, створюватиме робочі місця і будуть в тому числі самозайнятими. Не проситимуть у держави допомоги, а допомагатимуть собі і своїм землякам. Звісно, більшість ветеранів не стануть підприємцями, але працевлаштування вони однозначно потребують. Тому маємо широке поле для роботи.

Крім того, за підтримки ГВР проводяться спортивні заходи, що сприяють соціальній інтеграції ветеранів та розвитку місцевих громад. Окремо відзначу нашу участь у розвитку такого адаптивного виду спорту як волейбол сидячи. Це і ветеранський турнір у Полтаві, і благодійний турнір «Міцні духом», що відбувся в Ромоданівській громаді й об'єднав ветеранів, військових, правоохоронців та учнівську молодь.

Віталій Мірошниченко, представник ГВР у Полтавській області: Адаптивний спорт – це не просто про реабілітацію. Це про повернення до повноцінного життя. Про відновлення віри в себе, нові сенси і нові перемоги для тих, хто вже зробив надзвичайно багато для нашої країни. Волейбол сидячи – це більше, ніж просто гра. Це інструмент соціалізації, командної взаємодії, психологічного відновлення. Це простір, де ветерани, які отримали поранення та мають обмежені можливості, знову відчувають себе частиною команди, частиною боротьби – вже у мирному житті.

ГВР і надалі буде підтримувати подібні ініціативи, розширювати географію заходів, залучати партнерів і створювати нові можливості для ветеранів. Наш обов’язок – не лише пам’ятати їхній подвиг, а й забезпечити гідне життя після служби.

Олексій Івашин: Також ми систематично підтримуємо молодіжні та дитячі спортивно-патріотичні заходи у низці регіонів України. Зокрема наш осередок на Житомирщині регулярно допомагає в організації мультиспортивних змагань «Ліга акТИвні» та «Пліч-о-пліч». Для дітей та молоді це чудова можливість позмагатися, з користю і цікавістю провести час. А для громади кожні такі змагання – це подія. Коли я відвідую населені пункти, де проходять наші заходи, то бачу величезну цікавість в очах дітей, молоді та інших мешканців громад.

Олександр Гінгізов, представник ГВР у Житомирській області, ветеран російсько-української війни: Знову ж таки, працюючи в громадах, приділяємо велику увагу заходам, що об’єднують представників різних поколінь – від вихованців спортивних гуртків до ветеранів російсько-української війни. Коли ми, дорослі, ветерани, ділимося з молоддю досвідом і даємо можливість кожному проявити себе, народжується справжня сила громади. І взагалі, задача всіх нас, дорослих українців – зробити так, щоб нашим дітям було цікаво тут жити. Не лише безпечно, а й цікаво. І, звичайно ж, спортивно-патріотичні заходи прищеплюють дітям любов до України не лише гаслами, а й на практиці. Дітям цікаво, вони розвиваються фізично, мають можливість поспілкуватися з ветеранами, з військовими, почути практично корисні поради.

Олексій Івашин та Олександр Гінгізов

Олексій Івашин: Ще одним важливим напрямком роботи ГВР є історико-культурна діяльність. Зокрема, проводимо лекції на тему української історії. Займаюся цим особисто, маючи досвід досліджень Другої світової війни та українського визвольного руху. Також доопрацьовую збірку інтерв'ю з учасниками Української повстанської армії та підпільниками Організації українських націоналістів. Будемо доносити до людей спогади борців за волю України попередніх поколінь.

Віталій Мірошниченко: Цього року ми посприяли виданню мемуарів ветерана Валерія Пальчика «Спалахи під Бахмутом». Це жива, болюча й чесна розповідь людини, яка пройшла крізь війну, яка бачила її не з екранів, а на власні очі.

Віталій Мірошниченко

Для нас це не просто видавничий проект. Це частина нашої місії – зберігати правду про війну, формувати національну пам’ять і передавати її наступним поколінням. Такі свідчення формують усвідомлення того, якою ціною дається незалежність.

Якщо оперувати масштабами всієї країни, які проблеми вважаєте найбільш суттєвими?

Олексій Івашин: Мабуть, кожному українцю зрозуміло, що перш за все це безпека. Якщо ж розглядати безпекові питання детальніше, то це проблема мобілізації, від вирішення якої напряму залежить існування України. На жаль, держава змарнувала найкращий момент побудови максимально ефективної системи мобілізації. Я маю на увазі 2022-2023 роки, коли був ідеальний час, щоб залучити до Сил оборони якомога більше вмотивованих людей. А зараз суспільство значною мірою розчароване, але це не означає, що цю проблему не треба вирішувати.

Одна з причин того, що мобілізація відбувається не так, як хотілося б – це нерівномірний розподіл тягаря служби між різними верствами суспільства. Це руйнує довіру до держави та демотивує людей приєднуватися до Сил оборони. Військова служба, сплата податків, участь в оборонному виробництві, волонтерство – все це має бути частиною видимого та чесного суспільного договору. Саме це ГВР і декларує у своїй програмі.

Ще одна глибока проблема України – дуже короткий горизонт планування та відсутність гранд-стратегії. Власне, цю стратегію ми й розробляємо в межах нашої аналітичної діяльності. Йдеться про образ ідеальної України майбутнього, як ми його уявляємо, конкретизований в головних напрямках. Це ідеологічний, економічний, безпековий, демографічний напрямки і так далі. Важливим додатком до гранд-стратегії є розроблений нами суспільний договір, який також ґрунтується на принципах оборонної демократії. Це не формалізований документ, а, радше, набір спільних цінностей, покликаних дати суспільству відповідь на запитання: хто ми, що нас єднає, і куди ми хочемо рухатися.

А як щодо проблеми корупції?

Олексій Івашин: Це похідна від відсутності стратегії. Протягом десятиліть Україна не мала чітких довгострокових цілей, правил і механізмів розвитку. Тому система працює не за законом, а через особисті домовленості, і влада перетворюється на інструмент приватної вигоди. І «Міндічгейт», що так вдарив по вірі українців у краще майбутнє, є прикладом того, як відсутність державної стратегії створює поживне середовище для корупції.

Звісно, ГВР виступає за системну боротьбу державних інституцій проти корупції. Але для ефективності такої боротьби нам потрібна модель держави, де корупція стає невигідною, ризикованою і технічно складною.

А як щодо участі військових у політичному процесі?

Олексій Івашин: На нашу думку, військові повинні брати активну участь у політичному процесі та управлінні країною. І в Україні має з’явитися партія ветеранів війни або політична сила, де ветерани відігравали б важливу роль. Не хотілося би повернутися до реалій часів АТО/ООС, коли військових у власних цілях використовували різні політичні сили – не завжди доброчесні. Тому всі ми бачили низку скандалів та ветеранів, які розчарувалися в політиці. Настав час змінити цю ситуацію. І знову ж таки, Кирило Буданов як військовий і державний діяч має високу легітимність в середовищі військових та ветеранів. Тому маємо надію, що нова політична сила формуватиметься за його участі.

Сергій Шмиголь, представник ГВР у Черкаській області: У мілітаризованому суспільстві є критична потреба «зшивати» країну. Більше не має бути поділу суспільства на схід і захід, на «військових» та «цивільних». Наша єдність – це не просто красиве слово з підручника, а головна «інженерна конструкція» сучасної України. Якщо ми не залатаємо тріщини самі, ворог обов'язково спробує загнати в них клин. Тому Громадсько-військовий рух – це про єдність всіх тих, хто працює заради нашої перемоги.

Сергій Шмиголь, Олег Ільків та Олексій Івашин на заходах Міжнародного форуму ДТКМ-2026, Трускавець

Яким ви взагалі бачите майбутнє України?

Олексій Івашин: Думаю, тут варто говорити про те, до якої України ми прагнемо. Майбутнє України ми бачимо як майбутнє сильної держави, побудованої на засадах оборонної демократії – військової ефективності з дотриманням демократичних стандартів та процедур. Разом з тим нам потрібне активне громадянське суспільство. Очевидно, що ключовими напрямами роботи є зміцнення оборони країни та державних інституцій, економічне відновлення та реіндустріалізація, ефективна демографічна політика, розвиток людського капіталу та інтеграція до нової системи міжнародних союзів. І, звісно, майбутнє України напряму залежить від єдності нашого суспільства. Тому зміцнення єдності між військовими, ветеранами та цивільними громадянами є головним напрямком роботи ГВР.

Як починається робочий день вибухотехніка?

Залежить, де працює вибухотехнік. В містах ми працюємо цілодобово, добові чергування починаються о 8 годині. Досить часто в Києві та інших містах вибухотехніки починають чергування, їдучи на місця прильотів щоб змінити своїх колег і допомагають іншим службам.

Кожної ночі працює дуже багато груп. За ніч може прилетіти і 10, і 20, і 30 дронів. Інші вибухотехніки працюють у зведеному загоні, від кордону з Білорусією до Херсона. У зведеному загоні працюють хлопці з різних регіонів. Вони працюють в ротаціях по 2 місяці. В прифронтових районах ці групи виконують дуже багато різних завдань. Десь допомагають силам оборони, десь працюють з місцевими поліцейськими. Дрони, снаряди, FPV падають по всій країні. Відповідальність роботи вибухотехнічної служби починається з нуля, тобто там, де є військові.

Війна сильно вплинула на робочий процес?

Кількість роботи зросла в сотні разів.

А штат відповідно збільшився?

Штат не збільшився, тому що кількість Національної поліції у нас обмежена. Тому, вибухотехнічна служба значно не збільшилась. Поки що за рахунок внутрішніх резервів працюємо. Але якщо порівняти з навантаженнями, то це непропорційно.

Це все люди, які спеціально вчились на цю справу?

У нас інших немає. У нас всі навчаються цій справі. Є заклад, який готує вибухотехніків. Можна рекрутуватися в будь-який підрозділ поліції і далі пройти навчання на вибухотехніка.

Скільки триває навчання на вибухотехніка?

Зараз у нас скорочений варіант навчання через воєнний стан. Близько 45 діб. Раніше цей займало 3 місяці. Але це тільки початкові так би мовити ази. Це базове навчання, яке дозволяє тобі бути помічником основного спеціаліста, який працює на місці. Для того, щоб дозволити спеціалісту самостійно працювати на місці, то треба відпрацювати від 1 до 3 років.

Скільки вибухотехніків працює на одному завданні чи місці події?

Щонайменше двоє.

Скільки у нас в Україні вибухотехніків?

Менше тисячі, але всім вистачає роботи.

Чи зросла кількість викликів на місце події у звʼязку з війною?

Зросла в тисячу раз. От якщо взяти до уваги, що прилітає 500 дронів, то це вже 500 викликів. Тобто вибухотехніки перші, хто працює на місці після пожежників. Або разом з ними.

З якими службами ви співпрацюєте?

З усіма. І з ДСНС, Службою безпеки, ГУР і Міноборони.

Чи бояться вибухотехніки працювати на місцях прильотів? Може бути таке, що десь щось зачепив і все.

У нас працюють тільки ті, які виявили власне бажання працювати. Інших тут нема. Але питання не в тому. Боятися повинні всі. Це моя думка. Але всі мають керувати своїм страхом. Якщо ти вмієш керувати своїм страхом, якщо ти отримав певні навички під час навчання, пройшов підготовку, то ти працюєш, знаючи що ти робиш щось правильно.

Чи внесла війна якісь корективи в плані нових технологій в роботі з вибухівкою?

У нас найбільший досвід та прогресивні підходи до знешкодження вибухонебезпечних предметів і пристроїв. Цей досвід дуже цікавий нашим іноземним партнерам. До нас постійно звертаються іноземці для того, щоб ми дали інструкторів для проведення заходів. У нас це постійний процес.

На Близький Схід вас не запрошували під час військових дій США проти Ірану?

Там залучали більше військових. Але, якщо б було бажання приймаючої сторони, то було б можливо надати інструкторів Нацполіції для того, щоб дати людям обізнаність у тому, як працювати з боєприпасами, які використовує Іран та Росія.

Враховуючи, що багато шахедів прилітає по Україні, чи можна сказати, що ваші вибухотехніки вже знають їх як автомат Калашникова військові?

Десь так. Тому ми проводимо тренінги для поліцейських з найближчих європейських країн, зокрема, Молдови, Балтійських країн, для того, щоб вони також розуміли, як з цим працювати. Найближчим часом такі тренінги плануються для країн Європи.

Скільки території України залишається заміновано?

Давайте поділимо це питання на дві частини. Є замінована частина території, а є територія, яка засмічена вибухонебезпечними предметами. Бо те, що заміновано, то це територія, де проходила лінія фронту, де знаходились опорні пункти. Там було реальне замінування тобто є встановлені міни. Засміченість вибухонебезпечними предметами - це вже інша історія, снаряди і ракети що не спрацювали можуть бути будь де. Але перевіряти треба всю територію де був ворог.

Наскільки Україна засмічена вибухонебезпечними предметами?

На даний у нас є дуже небезпечні місця, де були бойові дії, де були опорні пункти противника, де були наші опорні пункти. В таких місцях дуже велика концентрація боєприпасів, які не вибухнули. Порівняти немає з чим бо таких масштабів бойових дій не було з часів другої світової.

На Київщині ще є такі місця?

Основні місця, де було найбільше вибухонебезпечних предметів, давно зачищені. Ми приймали в цьому безпосередню участь. Вдень ми вивозили звідти 1-2 вантажівки. Зараз на тих самих місцях можна знайти поодинокі боєприпаси, але їх там будуть знаходити навіть через 50 років. Оскільки ми зараз досі знаходимо боєприпаси Першої світової війни чи Другої світової війни. Таким же чином і ці знаходитимуть. Тим паче, якщо це в лісі, де припаси уже вкриті шарами листя, трави і чого завгодно. Знайти там зараз щось нереально.

Який регіон України найбільш засмічений такими предметами?

Там, де найбільш стала лінія зіткнення. Тобто, це прифронтові райони. Чим більше район був сталим, наприклад, Часів Яр, тим більше там буде засміченість вибухонебезпечними предметами. Тим більш буде проблематичним відновлення цього регіону, відновлення сільського господарства цього регіону.

Тобто, якщо підсумувати, то нам знадобиться 50 років для того, щоб очистити території, найбільш засмічені вибухонебезпечними предметами?

В залежності, які технології використовувати для цього та які підходи.

Які нові технології ви використовуєте?

У нас є машини механізованого розмінування, типу НРК. Ми використовуємо обладнання, яке подарували нам США та Німеччина. Ми маємо все для розвідки, всі види дронів з усіма видами камер. Використовуємо аналітичне забезпечення, щоб розуміти, де знаходились опорні пункти, де проходила лінія фронту. Проводимо дорозвідку, перед тим як почати працювати. В мене є внутрішнє розуміння, що вбивають не очищені квадратні кілометри, а конкретні боєприпаси. Чим більше ми знешкодимо, тим безпечніше буде країна. Кількість має значення. Ми спираємося саме на цю догму.

Чи можна безпечно пройти по мінному полю і як?

Можна виграти в казино. А можна програти.

Чи можна звичайній людині якось оминути міни на замінованій території?

Неможливо звичайній, та й незвичайній теж. Якщо мінне поле облаштоване не вчора, а хоча б три-чотири неділі тому, то ймовірність того, що за допомогою свого зору ти побачиш ознаки міни, дуже і дуже мала.

А захисні костюми?

Захисні костюми призначені для інших цілей. Все захисне обладнання ділиться у нас на декілька класів. Воно використовується для різних цілей та завдань.

Воно захищає?

Кожне захищає по-своєму. У нас місії не закінчуються розмінуванням полів. Не треба забувати, що росіяни вербують і наймають групи людей, які встановлюють вибухові пристрої, які потрібно розмінувати. В деяких випадках це проводиться вручну, тому що неможливо застосувати або робота, або інші засоби. От в таких випадках ми використовуємо максимально захищений костюм, який може захистити від вибуху. Але ну як захистити - полегшити наслідки вибуху пристрою, який може містити до 10 кг вибухової речовини. Тобто, жоден костюм нічого не гарантує.

Тобто захисний костюм може врятувати…

Але ти в ньому можеш просто не вижити. Може бути сильна вибухова хвиля чи уламки бути більш швидкими, що не зможе витримати цей костюм. Тобто, це все дуже субʼєктивно. Для мінного поля використовують інші засоби. Це збільшені бронежилети, шоломи, візори, спеціальне взуття, яке захищає від підриву на мінах типу ПФМ та ПМН. Ми наразі повністю забезпечені цим взуттям. Всі мають і всі використовують.

Чи можна голими руками знешкодити вибухівку?

І голими руками, і голими зубами. Була і така історія, що під час знешкодження вибухового пристрою у тунелі, коли вибухотехнік тримався за драбину руками і була можливість відʼєднати детонатор лише використовуючи одну тільки руку і власні зуби. Все залежить все від конкретного сценарію.

Чи вистачає для знешкодження вибухівки просто перерізати провід? Червоний чи коричневий чи зелений чи який там ще, як показують у фільмах.

Так. Це можливо. Це і є один із методів, який постійно застосовується. Але ж колір може бути будь-який.

Так само і Шахед, який залетів у квартиру і не вибухнув?

Так. Але там трохи складніше. Потрібно розуміти, якого типу бойова частина, чому вона не спрацювала і як безпечно це все вилучити.

Ви бачили мабуть, що дехто з наших громадян тягне додому чи ще кудись шахеди як трофей, бойова частина яких не вибухнула? Що ви можете сказати таким людям? Це безпечно?

Як показує практика, це абсолютно небезпечно. Приблизно місяць тому біля Черкас четверо так званих спеціалістів хотіли викрасти мотор із Шахеда, привʼязали до нього мотузку і тягнули. Але бойова частина спрацювала і 4 трупи. І таке може бути, коли ти не розумієш, як спрацьовує бойова частина і цей механізм та як безпечно Шахед знешкодити. Тому що у нас навіть є така практика, що який би в тебе рівень знань не був, але якщо ти бачиш щось для себе нове чи вперше, то ти повинен подзвонити експертам, які розуміються на цьому і вони дадуть рекомендації, яким чином знешкодити боєприпаси. Такі дзвінки можу прийняти і я, і мої заступники.

Чи доводилось вам розміновувати якийсь пристрій по телефону?

Це наша постійна робота... моя, мого заступника та інших керівників. Консультувати в реальному часі, якщо той, хто виїхав на місце не розуміє, що робити в тому чи іншому випадку. У нас є такий алгоритм і це нормальна практика, коли ти раптом щось не знаєш. Вибухотехніку ніхто не буде казати, що ти далекий від цієї справи, обмін інформацією є основою виживання. Мені можуть прислати якісь додаткові фото і я вже зорієнтую, що робити в цьому випадку. Тому що тут йде питання про життя вибухотехніка. Ми своїх спеціалістів цінуємо.

Чи багато було летальних випадків під час знешкодження вибухових пристроїв чи предметів?

Це найважче питання. На жаль такі випадки були, є, і, я розумію, що вони будуть. На даний момент ми втратили 9 спеціалістів. Це одні з найкращих моїх вибухотехніків. А скільки поранених ще. Я думаю, що ті, які мають контузію чи невеликі поранення, то це до 50% особового складу. Ті хто втратив кінцівки чи орган зору чи втратив здоров'я, всі вони працюють. Загибель чи поранення це досвід і додаткова мотивація щоб вчитися, тренуватися і бути кращими за ворога.

Як їх мотивувати після цього?

Вони самі себе мотивують. Вони бачать, що вони потрібні, що їх досвід цінний. Такі люди повинні працювати. Це колектив. Якщо людина працює і показує результати, маючи обмежені можливості, наприклад з однією ногою чи однією рукою, то це впливає і мотивує всіх інших. Всі знають, що в будь-якому випадку ти залишаєшся в колективі, тебе ніхто не виганяє.

Фінансове забезпечення- це мотивація для працівників?

Так, це мотивація. Особливо для тих, хто працює в зоні бойових дій. Тому що вони отримують трохи підвищену заробітну плату. Зарплата вибухотехніка зазвичай відповідає середньому рівню поліцейського. Особливих преференцій у вибухотехніків в плані зарплати немає. При виконанні спеціальних робіт, незалежно від того, де ти працюєш, ти за цей день гарантовано отримуєш надбавку. Рівень ризику може бути абсолютно однаковим біля лінії фронту.

А є якісь премії чи бонуси за складність виконання завдань?

Такого не існує. Нажаль. Система заохочення досить обмежена. Якщо ми кожного вибухотехніка будемо таким чином заохочувати, то нам потрібно буде придумувати нові види та способи заохочення.

ШІ якось використовують у роботі?

Лише в системах аналізу відео та аерофотознімків. Це єдине де поки використовується.

Тобто Ші ніяк не замінить вибухотехніка?

Ні.

Скільки часу потрібно для того, щоб знешкодити вибухівку?

Бувають випадки, коли тобі треба 10 секунд, а буває таке, що ти на завдання можеш витратити цілий день. Було таке, що над одним боєприпасом ми працювали цілий день, тому що його потрібно було знешкодити лише одним способом. Щоб він залишився функціональним, для того, щоб в подальшому його можна було дослідити.

Це якийсь ворожий боєприпас?

Так.

Чи змінив ворог тактику мінування за останній час?

Еволюція постійно відбувається. Вони використовують нові електронні пристрої. Ми еволюціонували. Ми допомагаємо придумувати нові засоби мінування чи нові пристрої. Є два великих полігони, де це випробовують. Це майже всі прифронтові райони. Для них там найбільш комфортні умови.

Ворог придумує все нові і нові методи. Зокрема, за допомогою БПЛА доставляє ФПВ наприклад. Чи прикріплює міни. В Київ не долітало нічого такого?

Нема таких засобів доставки, щоб такі боєприпаси доставляли в Київ. Шахед призначений для інших місій. З нього не було зафіксовано поки що подібних скидів. Максимум на зараз це вони використовували для далеких дистанцій, це Молнія, яка може нести на собі якісь міни чи інші боєприпаси. Шахеди використовують для того, щоб донести міни типу ПТМ. Це всього лише дві міни. Але їх доставляють аж до Рівного. Окремо бойова частина і окремо два типи мін, які шахед протягом свого маршрута може скинути. На Рівненщині такі типи мін скидували вздовж залізниці, сподіваючись, що вони впадуть на залізничні колії і підірвуть потяг. Але це не масові явища.

Людину ніхто не може замінити?

Нажаль, ні.

Як ви оціните готовність цивільних до потенційних вибухових загроз? Наші співгромадяни ще сильно вразливі через це?

Люди ще вразливі. Ще багато знаходиться тих, хто хоче щось видобути з якихось боєприпасів чи техніки. Особливо це небезпечно для дітей та підлітків. Вони не розуміють тієї небезпеки, яку становлять дрони, які прилітають сюди. Наслідки цього медійно дуже обмежено висвітлюються. В цьому велика біда. Якщо пошукати відео з Анголи, Південної Азії, де було багато заміновано території, то більшість постраждалих були якраз діти.

Чи доводилося вам реально розміновувати вибухівку в школах? Чи підтверджувалися випадки замінування шкіл?

Ні. Ніколи не було такого. Не підтверджувалось жодного разу.

Які ви вважаєте ключові уроки, що ви винесли зі своєї роботи під час війни?

Ми модернізували систему. Ми постійно вчимося. Я вважаю, що без постійного підвищення кваліфікації показувати результати і не втрачати людей неможливо. Постійно потрібно працювати. Безпосередня участь керівного складу в зведеному загоні, це також обовʼязково. В мене постійно, близько 40% департаменту постійно працюють з людьми, в полях. Ці всі люди постійно в тонусі і розуміють, що там відбувається. І це дає результат.

Ви можете пригадати найважчий випадок розмінування?

Складних випадків багато і будуть ще складніші. Складно було після звільнення Харківщини. Ми там відразу отримали поранених і загиблих. Налагодити механізм після цього було дуже складно. Всі бачили ще вчора живими загиблих колег чи поранених, а завтра потрібно йти і виконувати теж саме завдання і ризикуючи таким же чином.

Основа роботи вибухотехніка — це те, що кожного дня ти йдеш на завдання і розумієш, що ти можеш не повернутися. Це може залежати від будь-якого фактору. Завтра росіяни придумають якусь нову пастку і ти не зможеш на неї зреагувати.

6 травня відбулось засідання Комітету, де розглядалася низка законопроєктів, у тому числі, законопроєкт №15111-д щодо оподаткування електронних платформ та зміни Податкового Кодексу №15112 і Митного (правки у №12360) щодо скасування пільги 150 євро на міжнародні посилки. Що принципово змінилося у цих документах до другого читання і які перспективи їх прийняття парламентом?

Я б не порівнював перше читання і друге читання. Я порівнював би те, що ми отримали від Кабінету Міністрів і те, що готується до розгляду у залі Парламенту у другому читанні. Це різні, абсолютно різні документи. Тобто вони взагалі про різне.

Ми, залишивши саму ідею імплементації директиви DAC7 Європейського Союзу, я маю зараз на увазі платформи, ми повністю по-іншому її виписали з урахуванням побажань бізнесу і з урахуванням того, аби люди, які отримують доходи від цифрових платформ, були найменше втягнуті в будь-які бюрократичні податкові процедури.

Ми поклали обов'язок з адміністрування цього податку на самі платформи, ми прибрали спецрахунки, відкриття яких передбачалося в урядовому варіанті законопроекту. Також ми дозволили користуватися платформами ФОПам, будь-яким самозайнятим особам, ми ввели пільгу 2000 євро при продажі товарів і значно спростили звітність для цифрових платформ.

Тобто ми зробили абсолютно нормальний, простий, дієвий механізм, який дозволить нам з одного боку виконати вимоги МВФ та Європейського Союзу, а з іншого боку спростити адміністрування податку в сфері роботи цифрових платформ і зменшити ставку.

Це дуже важливо. Бо коли коментують це рішення, то говорять про якийсь податок на OLX. Це не правда, бо це не податок на OLX. Це закон про пільгову ставку на продаж товарів до 2000 євро і про ставку на продаж товарів понад 2000 євро, якщо мова йде про простих фізичних осіб.

Якщо говорити про посилки, то цей документ також повністю змінили. Проти цього законопроекту виступали поштовики, але весь інший бізнес підтримав його.

Нам вдалося домовитися з поштовиками про таку спрощену процедуру адміністрування податків, де людина-одержувач посилки взагалі не буде жодним чином залучена в процес оформлення цієї посилки. Вона буде сплачувати податок або розраховуючись з маркетплейсом, або в ціні товару, коли буде отримувати товар від поштовика. Все інше за нього зроблять поштовики або маркетплейси.

Будемо приймати точно ці документи.

Минулого тижня ТСК по Міндіч-гейту розглянула питання участі “Сенс-банку” у нелегальних операціях у сфері ігорного бізнесу. Як так сталося, що Нацбанк "не бачив" цих операцій? Наскільки масштабною може бути загалом ця схема?

Це найбільша інтрига цього кейсу. З одного боку, Національний банк вживає безпрецедентних заходів фінансового моніторингу і вірно чинить щодо порушень тими чи іншими особами.

А тут величезний державний банк, в якому були погоджені на посади керівників сумнівні особи, до яких є питання. Потім цим особам вдалося організувати схему з легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом. Масштабну схему.

І це не тільки про ігорку, до речі. Там же ігорка – це тільки один з моментів. А після цього Національний банк, і це взагалі мене шокує, прийшов на перевірку в “Сенс Банк” в кінці 2025-го року і не знайшов порушень.

І схема продовжила діяти і далі в 2026-му році. І тільки Генеральна прокуратура своїми обшуками і кримінальними справами зараз припинила ці зловживання. Це настільки показовий кейс, який лягає плямою безпосередньо на репутацію Національного банку, що він має отримати і юридичну, і політичну оцінку.

Я не виключаю кадрових рішень.

БЕБ останнім часом ніби частіше проводить обшуки та демонструє активну роботу. Чи дійсно змінилась ситуація і очільник бюро взявся за роботу, чи боротьба з “тінню” так і не ведеться?

Дивіться, я з одного боку не чув поки що жодного кейсу, коли б хтось звинувачував оновлений БЕБ в хабарництві. Не чув. Я вважаю, що це позитив.

Тому неспроможність вирішити проблемні питання з припиненням очевидних злочинів я пов'язую з браком компетенцій. На жаль, замість того, аби ці компетенції набувати, вдосконалювати і розвивати, оновлений БЕБ пішов шляхом створення паралельної реальності.

Це такий собі "Міша Федоров" стайл – коли ти насправді нічого не робиш, але в презентаціях, в доповідях із уст лунає, що ти абсолютний переможець. І це дуже хибна практика.

Ми бачимо зараз вже по Мінцифри, ми бачимо по Міністерству оборони, до чого це призводить. Якщо взяти кейс "бусифікації", чи якщо взяти кейс ігорки в Мінцифри, чи електронний акциз, то реальність наздоганяє. Вона в будь-якому випадку наздоганяє. І це те, що ми бачимо в БЕБ.

Бо в жовтні минулого року я звернувся до БЕБ по мережі "МаркетОпт". Звернулися ми по конкретному кейсу, надали конкретні докази. Що відбулося далі? Далі ми в 2026-му році бачимо обшуки в мережі "Ябко", бачимо обшуки в "МаркетОпті". Причому все дуже голосно з розгоном цих новин по телеграм каналам-”мільйонникам”. Я не знаю – звідки в них гроші на це. Це дуже цікава річ. Ці ж канали не беруть гроші за розміщення реклами по безготівці. І я не знаю взагалі чи є така стаття видатків у БЕБ – "на рекламу власних розслідувань". Це було б цікаво.

Так от, ми бачимо ці оголошення, потім йдемо на точки цих компаній і виявляється, що вони так і працюють, як і працювали до цього. Для держави наслідки не дуже відрізняються – чи людина некомпетентна, чи людина краде на цьому. І в першому, і в другому випадку держава не отримує податки.

Скоро ми будемо проводити заслуховування БЕБ. І, власне, будемо розбиратися по кожному з тих кейсів, які спрямовувалися комітетом до БЕБ. Це стосується і автозаправних станцій, це стосується і мережі з продажу ювелірних виробів та ін.

Я ж не вимагаю вироків – це питання суду, а лише припинити злочин. І, власне, от така бездіяльність правоохоронних органів і старого БЕБ, і оновленого вже БЕБ є першопричиною цієї жорсткої вимоги МВФ про оподаткування ФОПів.

Президент нещодавно відвідав Єреван. Перед цим він був у Азербайджані. Наскільки на Вашу думку, країни Південного Кавказу нам важливі з економічної точки зору? Чи можна говорити про розширення впливу України на країни західної Азії?

Щодо геополітичної складової цього візиту. Між Вірменією та Азербайджаном довгий час був конфлікт. Військовий конфлікт, тривалий конфлікт, вигодонабувачем якого була Росія. І, власне, те, що їм вдалося його припинити, підписати мир, можливо, мир важкий, який не всім сподобався, але, власне, це відбулося. І Вірменія на сьогодні є стабільною, мирною країною, яка приймає в себе вдома великий саміт лідерів європейських держав. Це свідчить про те, що цей кейс є дуже вдалим, і для нас цей досвід вартий того, аби його вивчати.

Також ми зацікавлені в розвитку різнопланового співробітництва з усіма країнами Південного Кавказу, і політичного, і економічного, і культурного, і будь-якого іншого. Ми прагнемо розвивати і торговельні відносини також з ними. Та проблемою №1 з початку війни, безперечно, є логістика, бо постачання Чорним морем небезпечно, а суходольні шляхи довгі та дорогі. Водночас це не означає, що ми не маємо розширювати ці зв'язки.

З іншого боку, я би не застосовував термін "розширення впливу України" на якісь інші країни, бо, насправді, це імперська логіка і вона вже точно відходить. Вона відповідає тим країнам, які досі себе вважають імперіями, і, можливо, такими і є. Я тут не говорю виключно про Китай чи Росію. Я говорю також і про Сполучені Штати.

Згадані Вами візити оцінюю позитивно і хочу звернути увагу на безпрецедентну, скажімо так, сильну позицію Президента в міжнародних відносинах. Я вважаю, що він найсильніший в міжнародному треку з усіх Президентів, які в нас були.

Нещодавно президенти Європейської ради Антоніу Кошта та Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, коментуючи інформацію щодо можливого асоційованого членства України в ЄС заявили, що процес набуття членства в Євросоюзі базується на заслугах та відповідності критеріям, у тому числі щодо проведення всіх необхідних реформ. За Вашими оцінками, скільки Україні ще потрібно провести реформ, і яких саме, щоб ми врешті стали повноправними членами ЄС? І чи є у нас на це час?

В Євросоюзі йдуть різні дискусії щодо членства України. Я категорично проти якихось конструкцій щодо “часткового”, “обмеженого”, “символічного” членства. Це все від лукавого і це з одного боку говорить про створення певної ілюзії, того що не відповідає дійсності.

Імітації, так. Це певна імітація.

А з іншого боку, це поділ членів ЄС на касти, що також ми маємо уникнути і точно ЄС має бути об'єднанням рівних.

Якщо говорити про те, що ми маємо зробити, аби провести реформи, то Уряд оцінює масштаб роботи десь у 300 євроінтеграційних законів в різних сферах, які ми маємо прийняти. 6 травня нам доповідав віце-прем'єр на комітеті щодо тих законів, які має розглядати наш комітет.

І я переконаний в тому, що ми не можемо зволікати з їх прийняттям, чи робити якийсь гіперзаконопроект, в який будуть включені всі-всі ті документи, що нам треба ухвалити. Треба якомога швидше розробляти тексти, направляти до Верховної Ради. Ми будемо долучатися. Але ми маємо не розтягувати це на 10-річчя, як ми чуємо від деяких "оцінювачів" наших євроінтеграційних перспектив.

Ми не маємо цього часу взагалі. Ми отримали бенчмарки за всіма розділами переговорної рамки, зараз ми маємо формально відкрити переговори. Але це не означає, що ми маємо чекати з прийняттям відповідних законопроектів. Ми увімкнемо турборежим в Верховній Раді. Ми всі готові. Причому я зараз говорю навіть за опозицію, на що формально не маю права.

Я переконаний в тому, що опозиція також готова на турборежим, аби ми прийняли всі євроінтеграційні закони. Тому тут треба з одного боку Кабінету Міністрів швидше працювати, з іншого боку деяким нашим політикам припинити гратися в популізм. Треба працювати на країну, а не “грати на себе”.

Кредит Україні на 90 млрд євро нарешті розблоковано. Чи вистачить цих коштів на 2 роки? Якщо ні, то скільки ще потрібно буде і де нестачу можна буде взяти?

Ми впевнено дивимося в 2026-й та 2027-й рік і ми розуміємо, що за нинішнього сценарію розвитку подій грошей вистачить. Але крім того ми маємо працювати над детінізацією економіки. І це, до речі, є однією з вимог Європейського Союзу і МВФ.

Рада проголосувала в 19-й раз за продовження воєнного стану. За Вашими оцінками, чи можна сподіватися, що це було останнє таке голосування?

Не зважаючи на певне охолодження у перемовинах, що ми спостерігаємо, я продовжую вірити в те, що ми досягнемо миру цього року. На жаль, це питання віри, а не знання. Таке переконання у мене є, виходячи з кількох факторів, які впливають на позицію агресора в мирному треку. Одним з таких мотивів є вибори в Думу, які будуть у вересні.

Безперечно, владі РФ вигідно продати виборцям перемогу і мир. І це посилило б її позицію, аніж дало можливість млявій обмеженій опозиції, яка є навіть всередині самої влади, порушувати питання миру, яке, чим далі, тим більше є популярним в РФ.

Тому з цієї точки зору мені здається, що їм також вигідно було б домовитись на якихось умовах з нами і укласти мир.

Тим більше, що такі самі події відбуваються в Сполучених Штатах. Я маю на увазі проміжні вибори. І це також є одним з мотивів для РФ для того, аби мир укласти. Бо напевно Росія не буде мати такого потужного розуміння своєї позиції з боку демократів, яку вона має з боку трампістів.

Тому ці фактори схиляють мене до мого прогнозу про те, що мир буде в 2026-му році.

Минулої разу ми з Вами говорили про пенсійну реформу, Ви озвучили свої зауваження по ній. Та за кілька місяців тема ніби відійшла на другий план. Чи продовжується робота в цьому напрямку та чи очікувати взагалі прийняття реформи парламентом цього скликання?

Хотів би звернутися до Уряду про те, що неприпустимим є подальше відкладання вирішення питання з пенсійною реформою. Ми не виконуємо свої обіцянки і обов'язки перед людьми. Півтори тисячі гривень, які роздали пенсіонерам – це непогано, але це точно не альтернатива пенсійній реформі. І я переконаний в тому, що ми маємо винести на розгляд в залу цей законопроект, він має з'явитися від Кабміну в залі. І я вимагаю цього від Уряду в дуже жорстких формах.

У суспільстві також активно обговорюється законопроєкт 14191 щодо сімей з дітьми з інвалідністю. У першому читанні він був проголосований ще наприкінці минулого року. Коли він може бути прийнятий у другому читанні? Загалом, нагадайте будь ласка суть цього документу.

На жаль, ми побачили документ, підготовлений до другого читання, який ще не пройшов комітет. Але він, на жаль, вихолощений в консультаціях з Міністерством фінансів і Мінсоцполітики і з нього прибрали багато того, що було в першому читанні. Починаючи від прив'язки до мінімальної заробітної плати і завершуючи тим, що більшість послуг, які надаються сім'ям з дітьми з інвалідністю, просто існують в цьому законі номінально, а не фінансуються за рахунок державного бюджету, чого ми вимагали.

Це є неприпустимим. Я розумію позицію Мінфіну, яка полягає в тому, щоб економити гроші у війну на всьому. Але є питання, на яких економити ми не можемо. Бо це сім'ї з дітьми з інвалідністю, це одна з найбільш вразливих, соціально незахищена категорія людей, які не можуть прожити на 5 тисяч гривень пенсії, яка сьогодні платиться. Вони не можуть прожити без елементарних послуг, які надаються людям.

Я зараз не говорю про повне обладнання квартири за рахунок держави, як це відбувається, наприклад, в Німеччині. Бо зрозуміло, що ми обмежені в таких можливостях, всі ж реалісти, всі розуміють реалії. Але якщо ми говоримо про двотижневий відпочинок для батьків, які постійно в режимі 24/7 за цією дитинкою доглядають, якщо ми говоримо про асистента, який має бути обов'язково наданий родині, то це must have.

Можна не профінансувати кешбек, можна навіть зимову тисячу не видати, і нічого страшного не відбудеться в країні. Але зараз відбуваються страшні речі.

Це свідчить про те, що ми маємо від всього відмовитися, якщо потрібно буде, а гроші спрямувати для таких родин. Тому я буду дотискати це питання.

Закінчився період декларування доходів держслужбовцями. ЗМІ активно висвітлюють декларації чиновників і населення бачить досить високі зарплати, а у деяких службовців ще і немалі пенсії. Та і загалом, наразі зарплати в держорганах значно вищі від середньої по країні. Як вважаєте, чи не варто було б в період війни якось обмежити зарплати держслужбовців в тилу та направити ті кошти військовим?

Не бачу великого резерву, якщо чесно, в цьому. Але це питання навіть не пошуку додаткових ресурсів. Це питання простої справедливості. Саме тому я вносив поправку до закону про державний бюджет на 2026-й рік, якою пропонував обмежити виплати всім чиновникам і наглядовим радам сумою не більше 80 тисяч гривень на місяць.

Я вважаю, що це дуже велика зарплата під час війни, і зарплата, на яку чиновник, для якого у війну основним завданням є служіння, а не заробляння, може перетерпіти і до кінця війни дожити. Далі вже вирішувати безперечно можна, виходячи з інших підстав та можливостей. Але під час війни точно потрібно заробітну плату обмежити.

Я не підтримував рішення про збільшення депутатських виплат на 133 тисячі гривень. Тобто депутатам додали 133 тисячі гривень. Але на відміну від опозиції в особі Дмитра Разумкова, який широко критикував це рішення, я щомісяця перераховую 133 тисячі гривень військовим частинам. І публікую про це документи.

А всі інші, хто критикував підвищення заробітних плат депутатам, вони чомусь тихесенько захом'ячили ці гроші і забули про свою таку безкомпромісну політичну позицію.

Демографи говорять про те, що в Україні продовжує скорочуватися кількість населення, а у майбутньому країну чекає друга хвиля міграції. Як з економічної точки зору цьому можна зарадити? І чи не запізно?

Я не хочу шокувати нікого, але на сьогодні повернення до довоєнного рівня демографічно вбачається неможливим. Ми мали демографічну ситуацію до війни, за якої не було позитивної динаміки. А в війну безперечно ситуація ще більше погіршилася. Тому демографічна ситуація є колосальною проблемою для країни.

Як її вирішити? Як зупинити це? Поки нема миру, ніхто нічого з цією проблемою не зробить. Тому ми маємо об'єднатися навколо Президента і вимагати від агресора, від партнерів наших, які, давайте будемо відверті, різні заяви роблять про те, що нам треба воювати до 2030 року. Це шокуючі заяви. І це є першим кроком для того, аби вирішити демографічну ситуацію. Далі нам потрібно забезпечити повернення наших людей. Перше – це наявність роботи, друге – житла.

Я переконаний, що якщо буде робота, якщо буде житло, ми зможемо людей повернути додому, бо насправді не так вже і солодко там їм за кордоном, і про це багато хто говорить і хочуть повернутися. Тому наших людей треба повертати. І мігранти ніколи не стануть альтернативою вирішення демографічної проблеми, якщо ми хочемо зберегти країну.

Я категорично проти всіх цих закликів щодо завезення мігрантів і наповнення нашого ринку праці за їх рахунок. Я знаю, що, по-перше, далеко не всі з них приїжджають, аби працювати. Ми це бачимо по Європі. І нам би дуже не хотілося, аби таке було у нас. А, по-друге, різниця в культурі колоссальна. Це інший світ, інша історія, інша міфологія, інша релігія, інше світосприйняття.

І інтеграція в нашу культуру відбудеться протягом поколінь, кількох поколінь. І тому маю сумніви, що це буде дружнім для нас, для нашого народу, для наших людей елементом. З огляду на це, безперечно, я за жорстку міграційну політику.

В Україні зросла кількість випадків застосування зброї проти цивільних людей. На Вашу думку, чи не прийшов час розглянути питання легалізації зброї? Чи готове до цього суспільство?

Давайте визначимося з термінологією. У нас зброя легалізована. Ми говоримо з вами про легалізацію прихованого насіння короткостволу. Якщо ми говоримо про це, то я проти цього і не вважаю це альтернативою вирішенням безпекового питання. Безпека в державі – це те, що має вирішуватися державою.

Тому для мене дуже дивні заяви міністра внутрішніх справ, який каже, що давайте в зв'язку з катастрофою на Деміївці відкриємо дискусію про легалізацію зброї. У мене питання: чи не є позиція міністра очікуваною для суспільства реакцією на резонансну подію? Чи хтось забув, що безпека життя, власності, здоров'я в державі – це завдання держави?

Тут не може бути жодної дискусії. І держава має захистити, забезпечити реалізацію цієї функції незалежно від того, чи зброя легалізована чи не легалізована. Це не взаємопов'язані речі, але їх треба вирішувати окремо.

Держава, яка не може забезпечити припинення нелегального ринку тютюну, яка не може взятися і припинити контрабанду, не в змозі собі дозволити якісну дозвільну систему для зброї.

Які першочергові кроки потрібно буде здійснити в Україні для відновлення економіки після війни? І скільки років нам може знадобитися для того, щоб вийти на довоєнний рівень? І що для цього буде потрібно?

Відновлення економіки має тривати зараз. І воно, власне, вже триває. Єдине, що треба це робити швидше і ефективніше. Тому це те, чим треба вже займатися. У нас є дуже багато проблем щодо відновлення, проблем, які є об'єктивними.

Ми говорили з вами про демографію і низький потенціал на ринку праці для людей, які шукають роботу. Це, безперечно, перешкода для розвитку економіки. Безперечно, війна також перешкода для розвитку економіки, військові ризики нікуди не ділися.

Але відновлення треба починати зараз з тих рішень, які є необхідними для того, аби ми, по-перше, залучили інвестиції, а по-друге, зробили тут реальний, привабливий бізнес-клімат для того, аби гроші прийшли.

Це та сама митниця, та сама податкова, той самий БЕБ, які повинні не постами займатися у фейсбуці, а боротися з "тіньовою економікою". Це і суди, це і захист права власності, це і поліція, окремі представники якої повинні не "кришувати" нелегальний тютюн, а займатися своєю справою щодо наведення порядку. Є багато відкритих питань. І ніхто нам це зробити не заважає.

Друге питання - це євроінтеграція. Ми маємо відкрити для наших підприємств ринок Європи з 450 мільйонів споживачів і маємо це зробити якомога швидше і працювати над цим. Ну і також сюди можемо віднести покращення інфраструктури. Мова йде і про логістику, мова йде і про державні сервіси і все те, що необхідно нам для відновлення.

Про роль "Сіда" та занурення у військову тематику

– Розкажіть про свою роль у фільмі Кіллхаус. Кого саме ви граєте?

– У фільмі я граю персонажа на позивний "Сід" – він командир роти ударних безпілотників Третьої штурмової бригади. Це молодий, достатньо освічений і талановитий хлопець із військової династії. За сюжетом, після загибелі батька в одному зі штурмів під час їхньої спільної операції, він бере провину на себе, залишає військо та інноваційну технологію дронів, яку розробляв як інженер.

Але низка причин та його рідний брат повертають його назад. Для нього ця війна стає максимально особистою. Найважливіше для Сіда – не власне виживання, а можливість захистити якомога більше життів: цивільних, дітей. Поступово він бере участь у рятувальних місіях спільно з СБУ та Головним управлінням розвідки й переосмислює свою роль і відповідальність.

– Чи доводилося вам грати військових до цього проєкту?

– Наприкінці 2022 року ми робили виставу про військового з ПТСР, який повертається зі служби і намагається адаптуватися до суспільства, але в нього не виходить. Це був мій єдиний досвід подібної ролі до фільму.

– На майданчику поруч із вами були діючі бійці Третього армійського корпусу, ГУР та СБУ. Як їхня присутність вплинула на вас?

– Вони нас дуже підтримали з першого ж дня. Я сильно хвилювався, мій партнер Сергій Стрельников теж. Але з їхнього боку не було жодного осуду чи зверхнього ставлення, мовляв, "прийшли актори і удають, що вони військові". Вони підказували, направляли. Разом ми створили такий умовний світ, де військові грали з нами в цю гру, і від того все працювало набагато легше.

Дух братерства, про який часто говорять у Третьому армійському корпусі, я відчув ще на зйомках. Це красиві люди – і чоловіки, і жінки. Їхнє життя і вибір надихають. Естетично їхнє товариство дуже заспокоїло: я зрозумів, що військова "тусовка" – це не лише про щось страшне чи трагічне, це про щось надзвичайно гідне.

Від зйомок до призовного пункту: шлях мобілізації

– Що стало тим останнім тригером, після якого ви вирішили долучитися до лав ЗСУ?

– Рішення визрівало поступово. Це був комплексний процес. Значною мірою вплинули дуже близькі втрати: мій друг зник безвісти, а інший колега загинув. Щось всередині перемкнуло. Ніби, поки вони воювали, був час займатися своїми справами. А коли вони пішли – прийшов мій час.

Крім того, на той момент я вже досяг двох головних цілей, які ставив перед собою. У 2025 році я випустив власну виставу "Людина-подушка" в Дикому театрі, а у 2026-му завершилися зйомки Кіллхауса. Я подивився наліво, направо і зрозумів, що в цивільному житті для мене більше не лишилося жодного гідного вчинку. Я почав шукати місце, обирати бригаду. Після зйомок я цілеспрямовано обрав Третю штурмову бригаду і батальйон безпілотних систем.

– У фільмі ви керуєте дронами, і зараз стали пілотом БПЛА. Як так склалося?

– Це прямий зв'язок. Готуючись до ролі командира роти ударних дронів, я пройшов навчання від Третьої штурмової, тренувався вдома на симуляторі, купив собі маленький дрончик і літав на ньому. Коли мобілізувався, подавав заявку на пілота FPV. Але так склалося з розподілом, що я став оператором важких ударних дронів "Вампір".

– Як родина і колеги відреагували на те, що ви змінили творчу професію на військову?

– З величезним розумінням і підтримкою. Батько сказав слова, які ідеально описують реакцію близьких: "У мене кров серцем обливається, але я тебе дуже підтримую". Ніхто не засудив. Я постійно відчуваю велику дозу підтримки: від теплих слів до допомоги зі зборами та донатами.

Акторський бекграунд у військових реаліях

– Чи допомагають вам зараз навички, здобуті в кіно та театрі?

– Абсолютно. По-перше, нас дуже круто тренували фахівці перед початком зйомок: стрільба, переміщення, поводження зі зброєю, гранати. Це дало хорошу базу.

А щодо самої акторської професії, то вона дає дві надважливі для армії речі: гнучкість психіки та емпатію. Акторство вчить швидко адаптуватися до нових середовищ, обставин і ролей. А емпатія необхідна, бо армія тримається на людях: взаємодія в підрозділі, довіра до побратимів і командування. Вміти знаходити спільну мову, заводити друзів у стресових умовах — це критично важливо.

Крім того, актор постійно опановує нові ремесла для різних ролей. Ти тренуєш оперативну пам'ять, щоб постійно вчитися нового. Тому я не відчув якоїсь гострої кризи від зміни професії.

– Навіть акторська звичка до нових імен якось резонує з військовими позивними?

– Так! В акторстві ти звикаєш, що кожна роль — це нове ім'я. І позивний теж надає тобі нових якостей. Мій перший позивний "Данте" був такий зібраний, точний, стриманий. А мій нинішній позивний "День" — він легкий, простий.

– Яка ваша головна мета зараз на службі? І чи плануєте повертатися в кіно після перемоги?

– Я дуже сподіваюся, що після завершення служби в мене буде можливість, бажання і сприятливі обставини, щоб повернутися на шлях актора. А моя мотивація зараз виключно практична: бути ефективним на своїй позиції, виконувати поставлені задачі, берегти побратимів і постійно вдосконалювати навички, необхідні для цього.

Українські Новини поговорили з ректором КНУ про життя університету і підготовку до виборів. В інтервʼю Бугров розповів про своє переслідування, які юридичні наслідки несе нещодавнє судове рішення по його декларації та інші скандали навколо нього. Ректор також розповів про своїх конкурентів на виборах та що буде робити у разі переобрання.

Давайте розпочнемо з історії з вашими номерами автомобіля. Розкажіть детальніше, що сталось з вашим автомобілем та номерними знаками? Чи то хтось замінив їх чи що там відбулося? Бо якась на перший погляд дуже дивна ситуація...

Невідомі замінили номер на такий, який відрізняється однією літерою. В грудні 2024 року мій автомобіль стояв у дворі, де ми мешкаємо. Ми залишили його на вихідні. Моя дружина вийшла та помітила, що у нас на авто новий номерний знак. Дружина запитала, чому у нас новий номер? Коли я глянув, то побачив, що там номер, який від нашого відрізняється однією буквою. Я викликав поліцію, яка приїхала та дослідила, що ці номерні знаки були зняті 10 років тому з реєстрації автомобіля Пежо. Потім слідчо-оперативна група вилучила ці номерні знаки. А через декілька місяців виходить матеріал в телеграм каналі, де я виходжу з авто з цими номерними знаками. Я знову написав заяву в поліцію через спостереження за мною і на сьогодні я не маю відповіді, хто це був.

Справа розслідується?

Так.

Ви вважаєте, що вас переслідують?

Безперечно. Я вважаю, що цим намагались створити провокаційну ситуацію навколо мене. Друге. А що могло бути зроблено, якщо номерні знаки були зняті з реєстрації? Я вважаю, що це спеціальна операція проти мене, щоб завдати мені шкоди.

Зараз який у вас номер?

Той, який і був до цього. Ми зробили дублікат на підставі техпаспорту. А переставлений вилучила поліція.

Як довго у вас був інший номерний знак?

Поліція повідомила, що це було щонайменше три тижні, адже камери із системи "Безпечне місце" зафіксували авто.

За цей час ПДР порушували?

Ні, не порушував.

Тобто це не номери прикриття, як це могло би здатися і як про це спочатку і написали?

В мене немає номерів прикриття. Вони мені не потрібні і не передбачені мені за законом. Хоча громадська організація "Червоний губер" звернулася до Національної поліції з тим, що нібито я використовував номери прикриття. Проте, жодних номерів прикриття у мене ніколи не було. Я не є оперативним працівником, кому таке дозволено. Ані на моєму авто таких номерів не було, ані на автомобілі мого сина.

Кому така підстава була вигідна і для чого?

Тим, хто хоче мене скомпрометувати. З 2021 року, коли я став ректором, проти мене ведеться планомірна компанія, після того як я відмовив у певних зверненнях щодо надання землі та щодо проведення певних кадрових рішень. Коли йде апелювання до петиції, яка набрала 25 тис необхідних для розгляду голосів, то Офіс президента абсолютно законно зробив та відправив питання за належністю до Офісу генпрокурора.

На сьогодні визначено, що не тільки в діях немає складу злочину, а немає й події злочину, бо таких закупівель хека по 333 гривні не було. Тобто хек по 333 гривні це мем, але петицію розігнали максимально, щоб знайти потрібну кількість голосів навіть тих людей, які мене не знають. Всі ці ситуації направлені на те; щоб скомпрометувати мене, щоб не дати мені можливості взяти участь у виборах ректора на наступний термін.

Які вже мають бути зовсім скоро.

Звичайно. Вибори призначені на травень місяць.

Ви когось конкретно підозрюєте?

Виконавці можуть бути різні. А замовником нехай займається поліція. Встановлює його і так далі. Є кримінальне провадження. Слідство має назвати замовника.

Зараз ви їздите на своїй машині?

Під час робочого тижня я користуюся службовим автомобілем, а на вихідних своїм власним, який я придбав офіційно і він задекларований. На ньому стоїть рідний номерний знак.

З іншими автомобілями, якими ви користуєтеся, таких моментів не було з номерами?

Ні. Ми використовували в певних моментах автомобіль сина. Там такого нічого не було підозрілого. А щодо службового автомобіля, то він знаходиться під охороною на закритій території. З моїм автомобілем, це відбулося у дворі, і я не помітив, як це хтось зробив. Виникає просте питання - звідки в телеграм каналі зʼявилися відповідні фото та відео.

Ви згадали про автомобіль сина. Це Volkswagen Golf. Було рішення суду, відповідно до якого вас визнали винним у недостовірному декларуванні. Тобто, за даними суду, а також НАЗК, ви не задекларували автомобіль сина, хоча ним користувалися. Суд присудив вам штраф та визнав винним в адмін правопорушенні.

Це рішення було ухвалено для того, щоб зняти мене з виборів. Тобто не дати мені можливості балотуватись на другий термін. Точніше - не допустити мене до участі. Але, жодного доказу порушення з мого боку немає. Уповноважена особа НАЗК при повній перевірці моєї декларації, надіслала запит моєму сину та мені. Син надав відповіді, що це дійсно його автомобіль і що я інколи ним користувався. Але, для того, щоб його декларувати, потрібно було користуватися ним 183 дні протягом звітного року. Далі дуже проста ситуація. В році є 52 тижні. Якщо говорити про вікенди, коли я користуюся приватним, а не службовим авто, це 104 дні. Тобто, 183 днів немає. Які ж докази використання мною більшого часу? Перше, що кажуть, що я купив страховку на автомобіль сина. Але це не є доказом. Другий доказ, що нібито я купував на АЗС дизельне паливо, хоча мій власний автомобіль на бензині. У НАЗК є відповідь від WOG, відповідно до якої, при заправці авто, номерний знак авто не фіксується. В доказах фігурують дані, щоб в один з днів я купував і бензин і дизель. Але в мене є генератор вдома. І це могла бути будь-яка дизельна машина.

Третій доказ - те, що я мовляв паркую автомобіль на території університету. Так, я сплачую гроші за парковку на автобазі університету за півроку. Ми надаємо таку платну послугу, і не один я нею користуюся. Але НАЗК каже, що я сплачував карткою за погодинне паркування. Компанія-провайдер погодинного паркування відповіла НАЗК, що не може ідентифікувати дані фізичної особи, а точніше автомобіля. І цей аргумент відпадає. А далі найцікавіше. За даними системи "безпечне місто", я нібито користувався автомобілем сина і в наступні періоди. Але це юридичний нонсенс, тому що на наш адвокатський запит видали 154 фото, з яких 148 стосується Volkswagen за 21 день 2025 року. Нагадаю, питання розглядається за 2023 рік! З тих фотографій можна зробити висновок - що це неналежні докази. Тобто жодного доказу немає. Тим не менше, ось таке рішення суду.

Чи будете ви подавати апеляційну скаргу?

Ми готуємо скаргу на це рішення.

Чи не вбачаєте ви якийсь контекст у цій справі, оскільки це висновок НАЗК і матеріали НАЗК?

Цілком може бути. Очевидно, що ж хтось, хто в певний спосіб може впливати на НАЗК і досягати такого результату. Але тим не менше, суд першої інстанції спростував недостовірні дані НАЗК, тому що окрім автомобіля були ще чотири суми коштів. Це не є гонорари, як вказує НАЗК. Всі документи у НАЗК були, зокрема, що одну суму. Я сам собі перерахував на картку і не мав це декларувати. Мені цю транзакцію вписали. Чому відділ контролю НАЗК це не перевіряє, я не знаю.

Ще дві суми, це відрядження мені та члену сімʼї в університет Тулузи. Тобто, це кошти як компенсація за відрядження. Такі кошти не декларуються. Третя сума - аналогічна ситуація з відрядженням до італійського університету. Четверта сума це відрядження до НАТО, разом з іншими представниками України. Декларації у цих людей в рамках цієї поїздки не відображені, але жодних претензій немає. Згодом НАТО нам компенсувало 250 євро за квитки. Чому НАЗК всупереч законодавству розцінило це як гонорари та інкримінувало мені, я не маю відповіді.

Чи вплинуло це рішення суду на вас і на вашу роботу?

На сьогодні воно не набуло чинності, тому я працював і працюю. Але це спосіб деморалізувати, скомпрометувати. Якщо не знайшли нічого і вирішили ламати "через коліно", то ситуація, мабуть, дуже цікава.

Які юридичні наслідки це рішення потягне, якщо встоїть в апеляції?

Я сподіваюсь на справедливість, але якщо апеляція підтвердить рішення суду першої інстанції, то я не зможу брати участь у виборах на посаду ректора.

Але продовжувати виконувати обовʼязки ректора ви можете?

До закінчення повноважень, до 29 квітня.

Щодо виборів якраз. Вони відбудуться у травні?

В кінці травня. До другого травня мають бути подані документи кандидатів. Хто подав вже свої документи, я не знаю. Потім МОН вносить перелік кандидатів до університету і відбувається остаточна підготовка до виборів.

Чи будете ви брати участь у виборах?

Безперечно. Наша команда досягла дуже хороших результатів, наприклад, університет єдиний в Україні увійшов до Шанхайського рейтингу. Ми увійшли до відомого рейтингу QS за репутацією від роботодавців. 200-те місце у світі, я наголошу. Це досить потужний показник. У нас високі показники і в інших рейтингах. У нас унікальні програми. У нас виріс рівень наукових досліджень. Тільки зараз за результатами атестації ми отримали понад 150 млн гривень на науку. Ми відкриваємо потрібні для держави напрямки. За цей час ми сформували певне середовище, яке дозволяє університету розвиватися, рухатися вперед і ми готові на цій базі йти далі.

В цьому році кількість студентів збільшилась?

В 2025 році ми мали 1211 студентів у коледжах. У 2020 році таких було 809 студентів. Бакалаврат і магістратура - у 2020 році було 28085, в 2025 - 27199. Природне падіння внаслідок війни є, але воно не сильне. Було 862 аспіранти у 2020 році, а зараз 1532 аспіранти. Якщо порівняти з 2024 роком, то у 2024 році було в коледжах 1165 студентів, на бакалавраті та магістратурі у 2024 році - 27094 студентів було, в минулому - 27199. Приріст є. По аспірантах: 1426 в 2024, у 2025 - 1532. Щодо викладацького складу, то в 2024 році ми мали 2708, в 2025 - 2734 викладачів.

Які конкуренти для КНУ серед українських університетів?

Харківський університет Каразіна і Харківська політехніка. Але вони і наші партнери. Київська політехніка, Дніпровський університет імені Гончара і Дніпровська політехніка, Львівський університет Франка і Львівська політехніка. Одеський університет Мечникова, Чернівецький ім. Федьковича, Ужгородський університет, Карпатський ім. Стефаника, Києво-Могилянська академія. Це ті лідери, з якими ми з одного боку конкуруємо, а з іншого боку - вони і наші друзі, колеги і партнери. В основному для нас конкуренти це університети Польщі, Словаччини, Чехії, Балтійських країн, тому що вони відтягують на себе наше молоде покоління школярів та школярок. При чому, це не завжди топові університети. Це університети третього та четвертого десятка. Над цим треба думати. На щастя, Міносвіти і ми над цим працюємо, щоб дати нашим школярам здобути якісну освіту. Це для нас виклик, але з ним треба працювати.

Чи відчули ви якось, коли з країни почали виїжджати 18-24 річні?

Ми в себе не дуже відчули. Але ця проблема існує, тому що тут має бути комунікаційна кампанія. Відсутність такої кампанії серед школярів, серед батьків, це недолік. Це основна причина. Тому якщо здобути якісну освіту в Україні чи менш якісну за кордоном, то тут більше важить чинник безпеки і певної інтеграції. Тому я закликаю колег більше агітувати, більше пояснювати, що в Україні є вікно можливостей. Те що ти можеш зробити тут, ти далеко не завжди можеш зробити там, в усталеній системі соціальних відносин, професійних відносин.

Як повернути молодь в Україну?

Тільки переконувати, показувати, що в Україні є конкурентні зарплати. Тільки закликати. Примусом зараз це зробити нереально.

На вашу думку, молодь виїжджає через війну чи є інші причини?

Не тільки. Це мабуть і побутові речі, які в Україні не так організовані, як би нам усім хотілося. Треба пояснювати, що це все можна створити і тут, в Україні, своїми ж руками. Це працює тільки так.

Зараз діти більше цифрові, тобто телефони, планшети, і так далі. Ви навчаєте дітей, студентів молодих, які вони зараз? Вони не деградують? Не тупість? Чи навпаки більше розумні?

Є багато досліджень. В сьогоднішньому просторі цифровізація перетворюється на самоціль, а це лише інструмент. Сучасне покоління одначе думає, що цифровізація це ціль, а не інструмент. Тому їм потрібно пояснювати це. Бо ховатися від штучного інтелекту нереально, але ШІ це також інструмент. Я наприклад категорично не приймаю, коли кажуть, що нехай ШІ прочитає книгу і зробить резюме. Це ерзац. Ти маєш сам прочитати книгу, а потім порівняти з тим, що тобі пропонується. Тоді це розвиток. Тому, власне кажучи, ми повинні всі над цим працювати, а не ховати голову в пісок від викликів, як той страус.

Якість дітей змінилася? Яка вона?

Вони інші. Я не скажу, що вони гірші. Вони просто інші. Вони менш уважні. Ось ці короткі відео, типу Reels, ТікТок, відволікають увагу. Тому, потрібно з цим всім працювати, іншого шляху немає.

Що стосується іноземних студентів. Яка ситуація?

Вони у нас зменшилися. Зараз у нас біля 150. Це не так як у 2021 році. Тоді було набагато більше, біля 2000. Зараз так. Чому? Більшість країн забороняє по суті сюди приїжджати з безпекових вимог. І це не тільки в нас така ситуація, а й у інших ВНЗ. До війни у нас прогресуючий підйом, бо були англомовні програми з медицини, де було багато закордонних студентів. Зараз, на жаль, практично нема. Поки не завершиться війна, поки не буде сформовано безпечне середовище, тут очікувати якогось масово напливу, не варто. Але працювати над цим та демонструвати якість української освіти варто вже сьогодні.

Який бюджет КНУ на цей рік і чи задоволені ви?

Біля 3,5 млрд гривень за всіма бюджетними програмами. З одного боку дуже велика сума, з іншого дуже великий університет та господарство.

Порівняно з минулими роком є приріст?

Є трохи приріст, безперечно, за що щира вдячність Верховній Раді, Президенту, Уряду, що вони підтримують університет. Адже ми даємо показники, які прославляють університет не лише в Україні, а й на світовій арені.

Заборона Телеграму досі чинна в роботі в стінах університету?

Так. Можна використовувати Телеграм з мобільного інтернету, але з університетських мереж - заборонено.

Які наслідки такої заборони?

Важко сказати. Але ми спостерігаємо певну безпечність мережі університету в звʼязку з тим, що цей технічний канал перекритий.

Якщо вас переоберуть ректором на наступний термін, чи зміниться ваша політика?

Звичайно, тому що ми політику університету міняємо щороку, щоб розставити акценти. Минулого року ми відкрили програму з африканських студій, бо держава потребує посилення на цьому треку. Ми її будемо продовжувати. Щось, що буде не актуальним на сьогодні, ми відкладемо. Але в цілому, політика буде продовжуватись. Ми адаптувалися до викликів: коронавірус, війна. Це все вимушено скорегувало нашу політику. У нас високі рейтинги і це треба рухати далі. Щось додавати, щось змінювати, але це є поступовість стабільного розвитку.

Команда не зміниться? Бо деякі представники вашої теперішньої команди є зараз фактично вашими опонентами.

Зміниться, звичайно. Це одна із моїх управлінських помилок, коли я довірився людині чи людям, бо думав, що оскільки вони мають відповідні знання і навички, то допоможуть вирішити питання із забудовами на території університету, земельними питаннями, провадженнями по кіотському протоколу. Але, нажаль, жодної допомоги ми не отримали. Всі ті питання ми вирішували і вирішуємо самостійно, тому ясно, що хтось відпаде, хтось, можливо, додасться. Підростає молодше покоління. Треба десь "підтягувати" молодих.

А кого ви вважаєте своїм головним конкурентом?

Я поки що не знаю, хто подасть документи.

Хтось для вас може стати несподіванкою?

Ви знаєте, я пройшов два етапи виборів у 2020-2021 роках, тому жодної несподіванки я тепер вже не очікую. Для мене тоді стало несподіванкою, коли з'явилися певні учасники виборів. Наприклад, колишній голова ВРУ подався на вибори. Можливо, через те, що я не розумів кінцевої мети цього. Як би не було - освіта це є своя система і ти в ній маєш розбиратися. Але вибори мають бути конкурентними та цивілізованими, з програмами кандидатів, без бруду та "чорнухи". На жаль, зараз я спостерігаю зовсім інше. Секс скандали, корупція, компіляції. Як на мене це не пасує університету взагалі.

Останнє питання до вас як представника філософської науки. В чому сенс, сила та правда сьогодні?

Сенс життя в самому житті, тому що це найвища цінність. Правда полягає в тому, що ми маємо розумом усвідомлювати, а душею відчувати те, що ми сильні і те, що ми можемо рухати. Сила наша ж у єдності та згуртованості, тому що, коли ви єдині та згуртовані, ви можете все пройти. В єдності ми здатні досягати результатів. У цьому я бачу філософську відповідь на це питання.

На ці запитання кореспондентка АрміяInform шукала відповіді разом із психологинею з понад 10-річним практичним досвідом, доктором філософських наук, засновницею та керівницею психологічного центру "ДіЛенд" Оленою Бортніковою.

Пані Олено, якою ви бачите наразі тенденцію щодо звернення військових до психолога? Чи розвинулася, на вашу думку, за час повномасштабної війни в Україні культура звернення до психолога у військових?

Ще у 2014-2015 роках звернення до психолога серед військових було радше рідкістю. Часто звучала риторика: "Я сам справляюся, навіщо мені психолог". Це було пов'язано з досить високим рівнем стигматизації теми психічного здоров'я.

З початком повномасштабної війни ситуація поступово змінюється. Похід до психолога дедалі рідше сприймається як ознака слабкості. Військові все частіше звертаються до спеціалістів з конкретними практичними запитами.

Наприклад, людина може сказати: "У мене є проблема зі сном. Порадьте техніку, щоб хоча б на кілька годин відключити голову". В таких випадках доводиться пояснювати, що мозок повністю "вимкнути" неможливо — він працює постійно. Але психолог може навчити інструментів, які допомагають знизити рівень напруги, відпустити надмірний контроль, зменшити нав'язливі думки або флешбеки, і в такий спосіб полегшити засинання. Тому нині запити військових часто мають практичний характер.

Олена Бортнікова. Фото: Віталія Павленка / АрміяInform

Я іноді пояснюю роботу психолога через метафору "ящика з інструментами". Умовно кажучи, є "молоток", "викрутка", "ключ". Завдання психолога — показати ці інструменти і навчити ними користуватися. А використовувати їх чи ні — це вже відповідальність самої людини.

Більшість військових, однак, користуються цими інструментами, тому що добре розуміють: психіка, так само, як і зброя, потребує догляду. Зброю треба чистити та тримати в належному стані — те саме стосується і психіки. Тому після повномасштабної війни звернень стало більше, і вони значно є більш усвідомлені.

Чому деякі військові не хочуть йти до психолога? Які б міфи про психологічну допомогу ви б виокремили?

Упереджень досі багато. Якщо говорити про військове середовище, то там поколіннями формувалась стигматизація всього, що пов'язано із психікою. Досі можна почути: "якщо пішов до психолога — отже, ти псих".

Перший поширений міф звучить так: "Якщо я звернувся по допомогу — значить, я не справляюся". Але, по-перше, людина — соціальна істота. По-друге, ситуації, в яких опиняються військові, часто є ненормальними з точки зору людського досвіду. І в таких умовах природно потребувати підтримки або додаткових інструментів адаптації.

Я іноді пояснюю це так: психіка — це ресурс. Ми ж не говоримо, що танк слабкий, бо в ньому закінчується паливо. Його просто потрібно заправити. Так само і психіка іноді потребує "дозаправки". Тому звернення до психолога — це не прояв слабкості, а навпаки — прояв відповідальності за свій стан.

Другий міф пов'язаний зі страхом стигматизації: "якщо я звернувся до психолога: мене можуть списати або відправити".

Насправді психолог не є лікарем-психіатром, він не призначає медикаментів і не ставить медичних діагнозів. Завдання психолога — допомогти людині адаптуватися до складних умов, навчити її працювати зі стресом і зберігати психічну стійкість.

Третій міф звучить приблизно так: "психолог не зрозуміє, бо він не був на передовій". Але лікареві не потрібно самому переживати апендицит, щоб знати, як проводити операцію з його видалення. Так само і психолог працює на основі знань про те, як функціонує психіка людини.

Фахівець знає, як взаємодіють гормональні реакції, нейронні процеси та емоційні стани. Наприклад, чому багатьох військових "тягне назад" на війну. Це пов'язано з роботою систем стресу та винагороди мозку, з активністю структур, як-от амігдала, а також інших елементів лімбічної системи.

Ще один страх, який іноді озвучують військові: "якщо я прийду до психолога, я розклеюся і почну плакати". Але терапія — це не про те, щоби "поплакати в жилетку". Це процес контрольованого вивільнення напруги.

Я іноді пояснюю це через метафору кавоварки: якщо тиск накопичується і немає виходу, система може дати збій, "вибух". Але якщо людина поступово, в безпечному середовищі і під супроводом спеціаліста знижує рівень внутрішнього тиску — це якраз профілактика таких зривів.

Чому деякі військові уникають говорити про свій досвід навіть з близькими?

Я називаю це механізмом "бережливого мовчання". Після повернення з фронту багато військових певний час не хочуть говорити про пережитий досвід із близькими. І справа тут часто не в недовірі.

Навпаки — іноді це спосіб захистити близьких від того, що вони пережили. Деякі картини війни дуже складно інтегрувати в мирне життя без болю для слухача.

Тому для партнерів або родичів це іноді може мати вигляд відсторонення або закритості, але насправді це часто форма турботи.

Олена Бортнікова. Фото: Віталія Павленка / АрміяInform

Між досвідом події і здатністю її описати словами іноді лежить велика дистанція. Людині потрібно час, щоб осмислити те, що вона пережила.

У моїй родині це теж присутнє. Мій чоловік — військовий. І я знаю, що іноді про певні події людина може говорити лише через роки. І це нормально. Іноді важливіше не намагатися все зрозуміти, а просто приймати людину поруч.

Що відбувається із психікою людини після повернення з війни, бойових дій? Чому інколи доводиться чути від військових, що "війна затягує", а їх "тягне назад", навіть якщо там було небезпечно? Досить часто ветерани кажуть, що на позиціях все було зрозуміло, а в цивільному житті переслідує постійне відчуття безглуздості…

На війні психіка працює в іншому режимі — режимі гіперпильності.

Там небезпека конкретна і зрозуміла. Якщо щось зашелестіло — це може бути загроза. Організм миттєво реагує: підвищується рівень адреналіну, кортизолу.

Коли загрозу вдалося нейтралізувати або завдання виконано — мозок отримує сигнал винагороди. Виділяються дофамін та ендорфіни.

Отже, формується цикл сильних нейрофізіологічних реакцій: напруга — дія — полегшення. Психіка поступово звикає до такого високого рівня стимуляції.

А в цивільному житті відбувається різка декомпресія. На війні багато речей були чіткими: завдання, рішення, результат. У мирному житті структура часто значно менш визначена. Це можна порівняти зі спортсменом, який звик до інтенсивних тренувань, а потім раптом має підтримувати форму лише легкими прогулянками.

Саме тому процес повернення до цивільного життя потребує часу і підтримки.

Чому на війні гумор стає жорсткішим? Чи є тут якась прихована функція?

Чорний гумор — один із найпотужніших психологічних захисних механізмів.

Коли людина може жартувати навіть над дуже страшними речами, відбувається певна десакралізація страху. Об'єкт, який викликав жах, перестає мати над людиною абсолютну владу.

І коли люди сміються над смертю, жахами та навіть над тортурами, вони перетворюють ці явища на об'єкт насмішки. Відповідно, людина, яка дозволяє собі над цим сміятися, опиняється над цим явищем. У цьому сенсі гумор допомагає зберігати внутрішній контроль над ситуацією.

Крім того, чорний гумор є важливим елементом групової ідентичності. Він об'єднує військових і створює відчуття спільності досвіду.

Часто військові кажуть: "Мене дратує мирне місто". Чому виникає ця агресія на каву, сміх і затори та як із цим жити обом сторонам?

Це конфлікт двох реальностей — військової і цивільної.

Фото: Віталія Павленка / АрміяInform

Людина, яка тривалий час жила в умовах ризику і постійної напруги, безтурботність мирного міста іноді може сприймати як несправедливість або навіть знецінення того, що вона пережила.

І коли хтось на релаксі п'є каву — це може дратувати, бо начебто втрачається сенс всього того, що військовий робив на передовій, ризикуючи собою.

Це не означає, що цивільні роблять щось неправильно. Просто емоційні стани цих двох світів можуть дуже відрізнятися. І тут важливо розуміти: процес психологічної адаптації після війни потребує часу.

Коли людина отримує підтримку і, за потреби, працює з психологом, ці реакції поступово стають менш гострими.

Сьогодні багато говорять про "посттравматичне зростання". Чи можливо вийти з війни не "зламаним", а сильнішим? І що для цього потрібно?

Іноді справді трапляється те, що в психології називають посттравматичним зростанням. Це ситуація, коли людина після пережитої травми переосмислює життя, цінності, стосунки і виходить із цього досвіду більш зрілою та усвідомленою.

Але важливо розуміти: не кожна травма автоматично веде до зростання. Люди стають сильнішими не через сам факт травми, а через процес її проживання і подолання.

Які ключові пункти щодо інформаційної гігієни як елементу для психологічної стійкості військовослужбовця ви би виокремили? Поясніть, будь ласка, як хронічний стрес змінює сприйняття інформації і підвищує вразливість до ІПСО?

Коли людина перебуває в стані хронічного стресу, її мислення може ставати більш "тунельним".

У мозку є структура — Amygdala — яка відповідає за швидкі емоційні реакції, зокрема на страх і загрозу. Є також Prefrontal Cortex (префронтальна кора), яка відповідає за аналіз, логіку і критичне мислення.

Коли людина виснажена, недосипає або перебуває в сильному стресі, реакції амігдали можуть домінувати. Префронтальна кора вмикається повільніше.

Саме на це і розраховані інформаційно-психологічні операції — вони намагаються вдарити по емоційно чутливих темах. Тому сон, відпочинок і інформаційна гігієна є важливою частиною психологічної стійкості.

Пані Олено, чи можете дати якусь універсальну пораду для тих, хто чекає на своїх рідних з фронту? Як стати надійним тилом, як побудувати "місток довіри"?

Найперше — дочекатися.

Але повернення людини з війни — це не повернення до того самого життя, яке було раніше. Обидва партнери за цей час змінюються. Тому важливо не намагатися "швидко повернути все як було".

Набагато цінніше створити для людини відчуття безпечної гавані — простору, де її приймають без тиску і без допитів.

Місток довіри будується не лише словами, а насамперед відчуттям безпеки. Іноді корисно просто бути поруч, не ставлячи багато запитань. Часом достатньо спільної тиші.

І якщо в партнерів є бажання зберегти стосунки, прийняття змін одне в одному може стати дуже міцною основою для подальшого життя разом.

Олена Бортнікова. Фото: Віталія Павленка / АрміяInform

Хто є злочинцем, а хто людиною, що просто намагалася вижити? Де межа між державною зрадою і пособництвом? Про це поговорили з прокурором Олександром Фільчаковим.

Давайте почнемо від самого початку – 24 лютого 2022 року. Тоді ви обіймали посаду прокурора області, яким цей день був для вас?

Ми всі були на роботі. Напередодні затрималися допізна, я провів нараду з заступниками і після того всі роз’їхалися по домам. А вже о п’ятій ранку з власного вікна ми з дружиною побачили спалахи. Будинок – біля окружної, почули вибухи. На той момент повного розуміння, що саме відбувається, не було. Та вже о шостій ранку ми з колегами з інших відомств скоординували дії. О сьомій була нарада з підлеглими – ми вирішили залишатися в місті, почали знищувати документи. Наступного дня довелося переїхати з будівлі обласної прокуратури – туди прилітали уламки після російського обстрілу, і ми перемістилися до іншого приміщення.

Відтоді розпочалася абсолютно інша робота?

Так, майже одразу було ухвалене рішення, щоб жінки разом з дітьми виїжджали у безпечні регіони, Офіс Генпрокурора визначав конкретні місця, там співробітниці могли працювати дистанційно. Але скажу, що не всі жінки-прокурори тоді виїхали, багато залишилося з нами, щоб допомагати здійснювати процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях про воєнні злочини. І не тільки воєнні злочини російської армії, бо далі на нас чекали провадження по злочинах проти основ національної безпеки. Державна зрада, шпигунство, колабораціонізм.

Якщо пояснити просто: що таке колабораціонізм?

Це свідома співпраця з окупаційною владою на шкоду Україні. Йдеться не про вимушене спілкування чи побутові питання, а про дії, які допомагають агресору закріпитися, керувати територією, отримувати ресурси або вести бойові дії. Після 2022 року в Кримінальному кодексі з’явилися окремі статті — 111-1 (колабораційна діяльність), 111-2 (пособництво державі-агресору) та 114-2 (незаконне поширення інформації про рух та переміщення зброї та підрозділів ЗСУ, тобто справи стосовно так званих інформаторів і коригувальників вогню). Це дозволило точніше кваліфікувати такі дії.

А чим колабораційна діяльність відрізняється від державної зради?

Державна зрада - це ширше поняття. Вона може полягати у переході на бік ворога, шпигунстві або допомозі іншій державі в підривній діяльності. Її може вчинити лише громадянин України. Колаборація ж це співпраця саме з державою-агресором під час воєнного стану. І відповідальність може нести не лише громадянин України, а й іноземець чи особа без громадянства.

Чи вся співпраця з окупаційною владою є злочином?

Ні. І це важливо розуміти. Якщо людина забезпечує населення водою, їжею, медичною допомогою, підтримує комунальні служби, це не злочин. Міжнародне гуманітарне право прямо передбачає такі дії для захисту цивільних. Кримінальна відповідальність настає тоді, коли дії спрямовані на посилення влади агресора або шкодять Україні.

А наприклад, у випадку, коли людина просто обійняла посаду в окупаційній адміністрації, це вже колаборація?

Так. Добровільне погодження на посаду в незаконно створених органах влади - це склад злочину. А якщо така особа ще й активно виконувала функції, організовувала роботу, впроваджувала стандарти РФ, збирала податки, сприяла вивезенню ресурсів, то у певних випадках це може кваліфікуватися і як державна зрада.

Розкажіть докладніше, що вважається пособництвом державі-агресору?

Якщо людина передає агресору власне майно - це колабораційна діяльність. Але якщо вона системно збирає ресурси, організовує їх передачу, координує інших, тоді це вже пособництво. Наприклад, відновлення інфраструктури для переправи військової техніки або допомога у вивезенні зерна до РФ - це пособництво державі-агресору.

А що з "інформаторами"? Якщо хтось виклав фото техніки у соцмережі?

Тут ключовими є  умисел і наслідки. Неумисне поширення інформації про рух ЗСУ під час воєнного стану - це одна стаття. Умисна передача такої інформації агресору - інша, з більш суворим покаранням. А якщо людина систематично передає дані, які шкодять обороноздатності, - це може бути вже державна зрада.

Якщо підозрюваний утік до Росії — справа зупиняється?

Ні. Закон дозволяє проводити спеціальне досудове розслідування і судовий розгляд за відсутності підозрюваного, якщо він переховується. Зараз у розшуку перебувають сотні осіб цієї категорії. Якщо їх місце перебування встановлюється за кордоном, запускається процедура екстрадиції.

Чи є виправдувальні вироки у справах про колаборацію?

На сьогодні судами ухвалено близько 800 обвинувальних вироків у справах цієї категорії. 56 осіб засуджено до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, 3 особи отримали вироки від 10 до 14 років позбавлення волі, Так званим коригувальникам вогню дали– від 2 до 12 років.  Виправдувальних вироків не було. В деяких випадках прокурори оскаржують вироки у звязку з мякістю покарань, призначених судами першої інстанції.

Чому тема колабораціонізму особливо гостра для Харківщини?

У перші місяці війни було окуповано близько 50% території області, ще значна частина перебувала у "сірій зоні". Ворог намагався створити повноцінну систему управління: адміністрації, поліцію, суди, впроваджував свої освітні стандарти, збирав податки. До цього активно залучали місцевих жителів. Частина діяла з ідейних міркувань, частина - через матеріальний інтерес.

Наше завдання - дати правову оцінку кожному випадку. Але водночас ми пам’ятаємо, що відповідно до Конституції, людина вважається невинуватою, доки її вину не доведе суд.

Головне, що варто знати: межа між "вижити" і "допомогти ворогу" існує. І кожну історію ми аналізуємо окремо, з урахуванням доказів, обставин і реальних наслідків для держави.

Відомо, що серед колаборантів були й українські вчителі. Частина освітян також співпрацювала з ворогом. Як кваліфікуються дії щодо впровадження російських освітніх стандартів на окупованих територіях?

Якщо йдеться про добровільне зайняття керівних посад у незаконно створених органах управління освітою або у школах, які працювали за стандартами РФ, - це якраз колабораційна діяльність. Було встановлено, що новопризначені директори та посадовці організовували перехід на російську мову навчання, впроваджували російське законодавство, завозили підручники з РФ, видавали документи російського зразка, знищували українську символіку та літературу.

Це не лише питання порушення законодавства України, а й питання інформаційної та гуманітарної безпеки держави, адже йдеться про системний вплив на світогляд дітей.

Чи можна говорити, що колабораційна діяльність на окупованих територіях мала ознаки організованої злочинності?

Фактично так. У низці проваджень встановлено чіткий розподіл ролей, ієрархію, координацію дій з представниками державних органів РФ та залучення збройних формувань для примусового виконання незаконних рішень.

Наприклад, керівники так званих військово-цивільних адміністрацій видавали "нормативні акти", створювали псевдопідприємства, через які здійснювалося заволодіння активами українських компаній. Ролі між співучасниками були визначені, від управлінських рішень до фізичного супроводу військовими.

Водночас питання повноцінної кваліфікації таких дій саме як організованої злочинності потребує додаткового нормативного врегулювання та наукового осмислення.

Яким чином росіяни захоплювали майно українських підприємств?

Механізм був системним. Спочатку ухвалювалися "рішення" окупаційної адміністрації про так звану "націоналізацію" або "передачу в управління". Після цього створювалися нові структури. Наприклад, псевдопідприємства на кшталт "Куп’янської залізниці", які фактично перебирали на себе активи українських компаній. Майно - рухомий склад, техніка, сільськогосподарська продукція, обладнання -вивозилось на територію рф. У разі спротиву залучалися військові підрозділи.

Є також багато прикладів, коли російські військові грабували й цивільне населення.

Так, і йдеться не про поодинокі факти. У низці населених пунктів створювалися стійкі групи із військовослужбовців рф та підконтрольних їм формувань, які систематично займалися пограбуваннями, незаконним заволодінням транспортом, майном. Зафіксовані факти, коли викрадене майно вивозилось до рф і там продавали. Частина таких справ уже в судах, їх розглядатимуть заочно. 

Заочне правосуддя – на сьогодні для України це стало дуже поширеною практикою, вірно? Як це працює, наскільки активно та навіщо використовується? Зокрема так судять і колаборантів?

Так, ця процедура має назву in absentia, це спеціальне розслідування та суд за відсутності особи. У нас значна частина підозрюваних переховується понад шість місяців, перебуває на тимчасово окупованих територіях або за кордоном. Тому саме цей механізм допомагає все ж таки притягнути їх до відповідальності за злочини проти національної безпеки, громадської безпеки та міжнародного правопорядку навіть без фізичної присутності в Україні. Верховний Суд уже підтвердив законність цієї практики. Тут важливо належно інформувати підозрюваного всіма доступними способами. І повірте, це робиться. Для нас головна мета – щоби кожен злочинець отримав офіційний статус і вирок.

Ні для кого вже не секрет, що в країні поглиблюється політична криза. А Верховна Рада вже не може голосувати важливі рішення оперативно. Який Ви бачите вихід із ситуації, чи потрібні парламентські вибори?

Парламентські вибори, безперечно, бажані і потрібні. І ми всі хочемо проведення парламентських виборів. Водночас, коли ми говоримо про парламентські вибори, то маємо розуміти, що є два невирішені питання для їх проведення. Перше – це безпекова і організаційно-технічна складова, друге – це питання легітимності.

Тобто ми маємо провести і парламентські, і президентські вибори таким чином, щоб  не було ні у кого сумнівів, і в першу чергу у наших людей, у тому, що ми щось зробили або не зробили таким чином, що це вплинуло на результат. Очевидність справедливих і легітимних виборів має бути для всіх. Це означає, що має бути забезпечене голосування і військових, і біженців за кордоном, і ВПО, і у прифронтових територіях. Тобто доступ до голосування має бути простий та рівний для всіх українців.

Та з урахуванням всіх факторів та поточної ситуації ми розуміємо, що це можна зробити лише після досягнення миру. Тобто як я це бачу – спершу має бути досягнуті максимально прийнятні умови миру і вони мають бути затверджені референдумом. Бо питання такого роду мають вирішувати люди, а не політики. А вже після референдуму та укладення мирної угоди якомога швидше в мирній країні треба проводити вибори і президентські, і парламентські, і навіть місцеві.

Якщо говорити про політичну кризу у Верховній Раді, то у мене немає рецепту, який би допоміг. На сьогодні ми маємо звернутися до колег в парламенті, які вже почали передвиборчий процес. І різними способами публічного роз’яснення, а можливо і публічного тиску пояснити, що сьогодні є час державників, і цей час навряд створює умови для високих рейтингів. Приймати рішення потрібно непопулярні, тяжкі і такі, які згодом будуть критикувати. Та це потрібно робити для майбутнього країни та і в цілому, щоб вона існувала. Бо ситуація настільки серйозна, що ми можемо дійти до того, що вибори не буде де проводити. І аналогії з УНР 1918 року сьогодні просто кричущі!

Ті, хто почав гратися в політиканство, мають отримати оцінку від людей вже зараз.

Допустимо, що створені умови для проведення виборів. У які найкоротші строки можна провести вибори Президента та Верховної Ради, провести референдум?

Власне, консультації вже зараз відбуваються, і навіть готується відповідний законопроєкт. Я припускаю, що це буде процедура "ad hoc", тобто вибори за спеціально розробленими правилами для перших повоєнних виборів. Тобто не будуть вибори за класичними правилами, закріплені в існуючому законодавстві. І з цим погоджуються всі. Необхідними є певні виключення, котрі дозволять  зменшити ризики та забезпечити легітимність виборчого процесу. В тому числі і скорочення строків передвиборчої компанії до мінімальних 60 днів.

Так от 2 місяці – це максимум, який необхідно для вже проведення виборів. І я переконаний, що до моменту оголошення миру, всі нормативні акти для проведення виборів мають бути прийняті

Як швидко може бути прийнято такий законопроєкт?

Було  обіцяно це зробити до кінця лютого. Я не впевнений, що це вдасться, але в будь-якому випадку цей процес може бути прискорено. Саме по собі нормотворення не буде перешкодою. Якщо буде гостра необхідність, то документ може бути розроблено за ніч.

Та як ми бачимо, на жаль, мирний процес затягується після чергової зустрічі делегацій. Водночас потрібно розуміти, що скільки б наші перемовники не працювали, а вони просунулися дуже сильно в багатьох питаннях, та все одно для компромісу є певна межа у агресора. І ми маємо розуміти, що той компроміс, якого вдасться досягти, він все одно буде болісним для нас. І рішення по цьому компромісу, власне чому я і говорю про референдум, мають приймати люди. Бо це рішення буде визначальним для всієї нашої подальшої історії. Тому перемовники мають досягти певного максимуму, його відповідно оформити і дати можливість людям прийняти рішення: так чи ні.

Ви останнім часом багато пишете у своїх соцмережах про необхідність якнайшвидше досягти миру, адже це - збереженні життя людей. На вашу думку, коли і на яких умовах можна буде досягти миру, та який період в умовах війни ще може витримати наша економіка?

На жаль, ніхто не може навіть наближено надати відповідь про терміни досягнення миру. Ніхто з людей не може дати реальних прогнозів. Це все може відбутися як за один день, так і, на жаль, може затягнутися. Питання миру – це фактор невизначеності, від якого ми всі залежимо. Але я схильний прогнозувати мир вже цього року.

Як довго економіка витримає? Ми витримаємо стільки, скільки буде необхідно. Ми не маємо дед-лайнів чи певних дат, після яких ми не зможемо воювати. Так, безперечно буде важко, з кожним місяцем може ставати все важче для економіки. Бо війна є основним фактором, який стримує та взагалі знищує її. Бо те, що зробили з нашою енергосистемою, це дуже сильний удар. Давайте говорити правду. Бо на сьогодні ми навіть не можемо порахувати до кінця наслідки від цієї катастрофи. Але ми розуміємо, що це мільярди втрат і ВВП, і відрахувань до бюджету. І на жаль, це продовжує підживлювати відтік наших людей з країни.

З іншого боку, чому я став публічно підкреслювати і наполягати на мирному треку: я переконаний в тому, що це в існуючих умовах оптимальний вихід і для людей, і для країни з урахуванням можливих варіантів розвитку подальших подій. Ми маємо досягти миру якомога швидше, незважаючи на тяжкі його умови.

Нам потрібно відновити економіку та країну, потрібно повернути біженців, потрібно стати членами ЄС і реалізувати кілька великих соціальних програм, спрямованих на забезпечення добробуту наших людей.

Питання відміни кланових прокурорських пенсій досі актуальне. Чи зможе нинішній склад парламенту проголосувати відповідний документ в цілому?

Я не втрачаю на це надію. Але те, що ми з травня минулого року не можемо винести це питання до зали парламенту – це ганьба, для всіх нас ганьба. Бо є кілька представників у всіх фракціях, які відверто лобіюють інтереси прокурорських кланів і не дають розглянути це питання в порядку денному.

Я роблю все можливе, аби це питання було прийнято в парламенті. І я знаю, що більшість колег у Верховній Раді підтримують це рішення і шоковані, що воно досі не вирішено. Тому будемо за це і далі боротись. І поборемо!

Оцініть результати роботи нового очільника Бюро економічної безпеки? Чи виправдовує він очікування і чи потрібно знову міняти очільника БЕБ?

Мабуть зарано ще говорити про зміну очільника БЕБ, і мені не хотілося б взагалі переходити до цього етапу. Але певне розчарування у мене звичайно є. Вже минуло повні 6 місяців повноцінної роботи нової команди Бюро. Я допускаю, що певні процеси потребують певного часу для вирішення. Ніхто не вимагає від БЕБ, щоб вони "махали шаблею" та порушували закон, знімаючи голови тіньовиків. Але з іншого боку, є певні та очевидні триваючі злочини, які вже могли б бути припинені. Наприклад, наш комітет інформував БЕБ про конкретні порушення на ринку палива. Комітет надав Бюро перелік нелегальних заправних станцій, які просто потрібно "зрізати", адже вони не мають ніяких документів.

41 заправка була припинена, тобто зупинила роботу і, теоретично, може відновити свою роботу. Але вони не були демонтовані. А загальна цифра там була біля 350 АЗС з чіткими адресами.

Крім того, я особисто звернувся до Бюро з листом, до якого додав фіскальні чеки з торгівельної мережі "МаркетОпт", яка подрібнена на 1,5 тис. ФОПів. В цьому випадку нічого не потрібно робити, лише задокументувати та передати до суду. Але, як я бачу, абсолютно нічого не змінилося.

Я не прошу когось посадити, взагалі не прошу посадити. Я лише прошу припинити очевидний злочин. Бо 1,5 тис. ФОПів – це очевидний злочин, ст. 212 ухилення від оподаткування. Крім цього були передані ще кілька епізодів, в яких уже доведена вина і потрібно лише все оформити.

Останньою краплею стало присвоєння звання полковника пану Мунтяну, керівнику одеського БЕБ, який взагалі є символом корупції старої Податкової міліції, який тримався при всіх владах і який навіть заслуховувався у нас на ТСК.

І натомість ми бачимо регулярні інтерв’ю, конференції, різноманітні карколомні ідеї аби домовлятися з бізнесом. Для прикладу, на одній із конференцій обговорювалось питання – яким чином внести зміни в законодавство, аби БЕБ змогло "порішати" з ухилянтом про часткову сплату нарахованого податкового зобов’язання. Якщо б колишній керівник Податкової міліції Мельник знав, що так можна, то він напевне був би найщасливішою людиною в правоохоронних органах.

А в нашому випадку обговорюється якась повна дурня. І це в той час, коли нелегальний ринок тютюну у нас за 2025 рік відкотився з 12,6% до більш ніж 18%. Постає питання – а чим ми тоді всі займаємось? А в цей час БЕБ звітує про досягнення в детінізації ринку пального. Якщо детінізація і відбулася, то виключно завдяки тим рішенням, які були прийняті в залі Верховної Ради в 2024 році, а до цього – Податкової служби, яка тримала БРСМ 8 місяців в ризиках, або позбавила половини ліцензій "Авантаж 7" і дуже жорстко виступила до відповідних компаній, які ухилялися від сплати податків. Але це відбулось точно не за рахунок БЕБ.

Тому з одного боку ми не бачимо жодних результатів від діяльності БЕБ, а з іншого – намагання створити паралельну реальність успіху, яка не має жодного стосунку до дійсності.

У нас з початком року заплановано зросли акцизи на тютюн та пальне. Чи не зросла частка тіньового ринку того ж тютюну? Чи можливо взагалі перемогти або зменшити до мінімуму "тіньову" економіку? І скільки для цього необхідно часу?

Звісно ми можемо це зробити і вже показали, як це можна зробити в 2022-2024 роках. За три роки нам вдалося значно детінізувати всі основні ринки. Так, маємо попереду ще багато роботи. На жаль, у деяких сферах, таких як контрабанда і торгівля, нам ще не вдалося пройти точку неповернення. Але деякі сфери ми детінізували дуже істотно, наприклад ігорний бізнес, паливний бізнес, ринок тютюну теж.

Для подальшої детінізації потрібна системна, дуже жорстка і злагоджена робота Податкової служби та БЕБ. І ця робота повинна викликати не PR-складову, жорстку критику та замовні медійні кампанії. Все те, що супроводжувало нас в 2025 році щодо грального бізнесу.

Державна податкова служба вперше з 2022 року провалила план надходжень до державного бюджету у 2025 році, а також недовиконала план січня 2026 року. Премʼєр повязала це з обстрілами, чи можливо все ж має місце уповільнення детінізації?

Я був відверто здивований оцинкою Премʼєра причин недовиконання бюджету. Будь-який спеціаліст з оподаткування скаже, що ПДВ обʼєктивно декларується із затримкою. Так по операціях, які відбуваються в грудні податкові накладні реєструються в січні. Відповідно, січневий результат – це грудневі операції, на яких обстріли ще не позначилися істотно. Саме тому в січні, на жаль, мова йде саме про уповільнення детінізації, резерв якої істотний. Негаливний вплив обстрілів також є і ми його ще побачимо у надходженнях. Але це буде із деякою затримкою.

МВФ поставив умову запровадження ПДВ для ФОПів для продовження співробітництва. Уряд поки не поспішає з відповідним законопроєктом. Чи буде документ поданий Урядом і чи проголосує за нього нинішній склад парламенту?

Це запитання скоріш до Уряду, ніж до мене. Я особисто обіцяв ФОПам, що ми не будемо змінювати єдиний податок до кінця військового стану. Я збираюся цю обіцянку виконати.

Не коментую цей закон до того моменту, поки не з'явиться його проєкт. Бо все, що ми бачили до цього – це якісь емоційні пориви та хитання Уряду чи то із внесення законопроєкту, чи то перенесення законопроєкту.

Тому на сьогодні немає жодних підстав коментувати це питання, бо немає предмету коментування. Але водночас із такою позицією Уряду шанси на прийняття такого документу суттєво знижуються. Бо народні депутати розуміють, якщо є така невпевненість всередині виконавчої влади, яка брала на себе ці зобов'язання, то напевне рішення є неоднозначним і підтримка цього рішення є дуже низькою.

Мінсоцполітики мало представити проєкт пенсійної реформи до кінця минулого року. Процес трішки затягнувся. Як просувається робота по пенсійній реформі?

В цілому це дуже добре, що Уряд підійшов до пенсійної реформи, бо депутати самі не можуть внести такий законопроєкт, він є надто складним. Міністр соцполітики в комунікаціях представив дизайн можливої пенсійної реформи. І я вдячний йому за пропозиції. Солідарну пенсійну систему пропонується розділити на дві складові – базову та страхову. Я погоджуюся з цим поділом. Адже базова складова є гарантованим мінімумом від держави. А страхова частина – це те, що залежить від того, яким чином людина працювала та сплачувала внески. Солідарна система має бути змінена, це факт.

Водночас я маю кілька принципових заперечень до тієї моделі, яку озвучив міністр. По-перше, базову частину пенсій пропонується не всім сплачувати однаково. В проєкті прописана складна формула, яка передбачає зменшення розміру базової виплати аж до повного скасування, якщо страхова частина пенсії перевищує 50% середньої заробітної плати. Базова пенсія передбачається в розмірі 3 тис. гривень, якщо базова і страхова пенсія не будуть дорівнювати 6 тис. гривень, то такій людині будуть робити доплату до цього розміру.

А якщо пенсія людини буде перевищувати 10 тис. гривень, то в такому разі держава взагалі не буде виплачувати базову пенсію. У мене виникає питання – який сенс тоді сплачувати ЄСВ, якщо простіше приховувати заробітну плату. Переконаний, що базова частина має бути розрахована на всіх пенсіонерів порівну і її розмір ми маємо наближати до фактичного прожиткового мінімуму. Тобто не 6 тис. гривень, а більше.

Я розумію потенціал бюджету і не буду вимагати 10-12 тис. гривень, як це мало б бути. Але ми повинні мати графік і нехай це буде 6 тис. гривень для початку. Та згодом ми маємо вийти на реальний прожитковий мінімум для непрацездатних при нарахуванні базової пенсії. А зверху до базової вже потрібно додавати страхову пенсію, яка має обраховуватися залежно від стажу та внесків.

Друге зауваження до цієї моделі – страхова частина пенсії. Міністерство нічого не планує змінювати в її розрахунку. На сьогодні пенсіонер втрачає до 20% пенсії тільки з урахуванням того, що формула є складна та несправедлива. Нашу заробітну плату корегують як середню заробітну плату по регіону за останні три роки. Чому трьох років, а не тільки останній рік? Таким чином зменшується та пенсія, яку я мав би отримати, якщо б цих трьох років не було.

Крім цього є інші складові формули, які знижують пенсію. Власне формула має бути спрощена і вона не повинна красти у людей частину пенсій. При цьому Мінсоцполітики пропонує розподіляти на виплату страхової частини пенсії лише той обсяг ЄСВ, який зараховується в доходи Пенсійного фонду без дотацій з державного бюджету. Так, наразі відрахування ЄСВ є досить великими через зарплати військових. А що робити після війни, коли Пенсійний фонд стане знову дотаційним?

Питання справедливої індексації не закладено в формулу. Також ми не маємо уникати теми обов’язкової накопичувальної пенсії, бо ми вже маємо демографічну кризу і ми розуміємо, що з роками ситуація може лише погіршитись.

Крім того, проєктом реформи також планується трансформація спеціальних пенсій в професійні та передбачається, що професійні пенсії власне будуть більшими за рахунок того, що роботодавець буде здійснювати більші відрахування. Я з цим погоджуюся, так і має бути. Але якщо говорити про те, що до базової і страхової додаємо професійну складову, то за моделлю пропонується не переглядати професійну складову і її просто заморозити. Навіщо заморожувати? Вважаю, що це неправильно.

Ну і лишається відкритим питання – де акумулювати ці кошти, які будуть надходити від професійної складової. Бо в 2017 році вже таке було і "пробачили" людям, які робили більші відрахування. То ті відрахування були просто списані. Тому професійна складова пенсії має обраховуватись на спеціальних особистих рахунках людей.

Тобто підвищення мінімальної пенсії з березня до 6000 грн не буде, як обіцяв міністр?

Це дуже важливе питання і воно багато говорить про пріоритети Уряду. Дійсно в Пенсійному фонді є профіцит, який можна було використати на підвищення мінімальної пенсії, яка на сьогодні є жалюгідною. Це рішення стосувалося б мільйонів наших пенсіонерів, які отримують гроші, на які не можна прожити. Більше того, гроші б повернулися в економіку і були б використані на стимулювання виробництва вітчизняних товарів, адже ці люди, м’яко кажучи,  не схильні до накопичення. Натомість Уряд вилучає 11 млрд. грн. з Пенсійного фонду та спрямовує ці гроші на програми на кшталт абсолютно безглуздого кешбеку, який має вплив на розвиток економіки у відсотку значно меншому за статистичну похибку. Я навіть не знаю як охарактеризувати це рішення. Воно межує із шкідництвом. І як нам дивитися в очі після цього нашим пенсіонерам, більшість з яких продовжує отримувати пенсії в сумі меншій за 6000 грн? Нема слів…

Також повідомлялося раніше, що держпрограма "єОселя" не вирішує поставлені задачі. Як вирішити проблему в програмі забезпечення житлом населення?

За 3,5 роки "єОселя" – це 26,7 тис. кредитів. Це взагалі ні про що. На 41 млрд гривень. А за оцінками Світового банку, в Україні зруйновано житла, яке необхідно буде відбудувати, на 83 млрд. доларів. Черга на "єОселю", тобто подані заявки, у 20 разів більше ніж надані кредити. Тобто 500 тис. сімей не можуть отримати ці кредити.

По структурі – ця програма не для соціально незахищених людей, тобто не для бідних. Ця програма саме, на жаль, для тих, хто і без цієї програми може дозволити собі житло. Подивіться по категоріям – клієнтами "єОселі" стали 452 науковці, 545 ветеранів, 1,5 тис. ВПО, 1,6 тис. педагогів, 1,7 тис. медиків. І це зрозуміло, бо прокурору з його зарплатою набагато легше отримати кредит, бо у нього зарплата вища.

За нинішнього рівня заробітних плат банки не можуть визначити достатню платоспроможність людей, які переїхали з окупованих територій. Я вважаю, що це є вадою цієї програми.

З урахуванням всього цього я виступив з ініціативою і ми провели кілька нарад для того, аби зробити масштабну програму будівництва житла на сьогодні і на післявоєнний період з будівництва квартир для мільйона сімей. Це передусім військові, медики, вчителі, ВПО та багатодітні сім’ї.

Програма полягає в тому, що держава субсидує видачу кредитів на придбання житла соціально незахищеними верствами населення. Ставка буде 3%, а платіж за кредитом не повинен перевищувати 20-25% середнього доходу домогосподарств та/або середньої орендної ставки для регіону і плюс 10-15%. Джерелами фінансування зазначеної програми може бути фондовий ринок. Ми маємо запустити кілька великих реформ на цьому ринку і підняти з нього біля 250 млрд гривень. Ще маємо банківську ліквідність біля 560 млрд гривень, але розуміємо, що все не піде, а хоча б половина з цього. Крім того ми маємо програми з партнерами, які можемо розширити. На сьогодні маємо біля 30 млрд гривень, та цього ще недостатньо. Ну і на залишок кошти через ОВДП можна залучити.

Завдяки цьому ми зможемо простимулювати розвиток будівельної та суміжних галузей, істотно покращити планування територій і створимо для людей передумови, які дозволять людям не виїжджати за кордон. Більше того, повернутися назад.

Сніжано, розкажіть про себе. Коли ви доєдналися до війська і чим займаєтесь зараз?

У 2021 році я розпочала навчання на офіцера запасу й отримала кваліфікацію зв'язківця. Влітку 2023-го, отримавши офіцерське звання, прийшла до ТЦК. Проте там не змогли запропонувати посаду за моєю вузькою кваліфікацією, бо вакансій просто не було. Мені запропонували пройти перекваліфікацію. Я одразу погодилася і чекала на набір. Наприкінці листопада мене відправили до Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Там я знову пройшла БЗВП (базову загальновійськову підготовку). Оскільки підготовка була взимку, то це було важче. Там проходила перекваліфікацію на фахівця з МПЗ (морально-психологічне забезпечення).

Згодом нам повідомили, що МПЗ буде розформоване. Нас готували до всього: ми виконували на полігоні такі завдання, які навіть деяким піхотинцям не давали. Ми з цього сміялися, казали, що нас готують до будь-яких умов. Жартували, що нас готують бути "універсальними бійцями".

Зрештою, багатьох випускників таки призначили на МПЗ, бо за два місяці структуру ще не розформували. Мене ж направили в групу психологічного супроводу та відновлення у 47-му бригаду. Розподіл був "сліпим", адже усе вирішував Генеральний штаб, жодні "відношення" не працювали.

В якому році ви фактично закінчили навчання і потрапили на фронт?

4 лютого 2024 року я вже була в бригаді. На той момент це був Авдіївський напрямок. Їхала в повну невідомість, не знала, що і як буде, але мала величезний ентузіазм.

Взагалі, чому я пішла у військо? У школі я була дуже активною, займалася в різних гуртках, брала участь у військово-патріотичних змаганнях. Так сталося, що математику я вчила менше, ніж потрібно було, більше тяжіла до гуманітарних наук. Одразу після школи не намагалась вступити до військового інституту, бо там потрібно ЗНО з математики. Але я обійшла цю перешкоду, і все одно вивчилася, просто іншим шляхом. Закінчила університет як викладач та вчитель біології та основ здоров'я. Шість років працювала персональним тренером: займалася реабілітацією людей, допомагала військовим відновлюватися після травм та мала власну студію. Два роки навчалась на військовій кафедрі. Цей досвід мені допоміг у нинішній роботі.

У бригаді я спочатку була в ГПСтаВ (група психологічного супроводу та відновлення), потім мене перевели на аналогічну посаду в механізований батальйон. Пізніше МПЗ таки замінили на службу психологічної підтримки персоналу (ППП) та розформували ГПСтаВ. Я стала заступницею командира мінометної батареї з ППП. Саме там розпочалася моя робота "за людей", і я стала їхнім голосом і опорою, пізніше пройшли структурні зміни й мене призначили на посаду начальника ЦВС механізованого батальйону.

Бійці досі до вас звертаються? Навіть з інших підрозділів?

Так, досі телефонують хлопці з моєї колишньої бригади, просять допомогти. Буває, дзвонять і кажуть: "Допоможіть, нам не платять після СЗЧ ми повернулись у військо". Питаю, яка бригада. Відповідають – 110-та. Кажу: "Ну, якщо 110-та, то я на сто відсотків допоможу". Ми намагаємося налагоджувати комунікацію між бригадами, щоб військовим було легше. Їм самим дуже складно вирішити певні питання чи знайти потрібні контакти.

З якими юридичними питаннями ви допомагаєте? Виплати, ВЛК, супровід поранених?

Ми працюємо з усіма структурами бригади. Це і персонал, і стройова, і фінансова, і медична служби. Багато військових просто не розуміються на законах чи як це все влаштовано. Наприклад, є величезна різниця, як сформульована довідка про обставини поранення: "під час захисту Батьківщини" чи "під час виконання службових обов'язків". Від цього залежить розмір виплат. Військові плутаються, нервують, коли чують у палатах від інших різні версії.

Для зменшення цієї напруги у нас працює гаряча лінія Служби супроводу "Плече Марка". Чому "Плече Марка"?. Це те плече, яке підтримає, допоможе сховатися від бюрократії, а потім знову стати поруч і продовжити службу. Ми телефонуємо кожному нашому пораненому, даємо номер гарячої лінії. Якщо лікарі ставляться неналежно, то ми будемо на них впливати. Ми забезпечуємо повний захист.

Також ми маємо гумові браслети з написом "Служба супроводу", назвою бригади та номером телефону. Якщо боєць потрапляє на стабілізаційний пункт непритомним або з тяжкими пораненнями, цей браслет надягають йому на руку. Так він сам, його рідні або лікарі можуть миттєво звернутися по допомогу. Це максимально дієво.

Коли Служба супроводу "Плеча Марка" почала працювати офіційно? Скільки людей у вашій команді?

Штат змінився з кінця грудня 2025 року, мене призначили на посаду 29 грудня. До цього я була офіцером ЦВС (цивільно-військового співробітництва). Наразі людей не вистачає, тому фахівці супроводу часто виконують і іншу роботу. Зараз ми чітко прописуємо посадові інструкції, щоб і бійці, і командири розуміли навантаження.

Багато моментів зараз доопрацьовується на рівні державних змін та доопрацювань новоствореної структури. Наприклад, як зробити так, щоб військовослужбовець із важким пораненням чи ампутацією не приїздив до бригади, щоб подати рапорт. Ми проводимо наради з іншими бригадами, обмінюємося досвідом, щоб в майбутньому кожен військовий відчував: він потрібен після поранення. Він заплатив велику ціну, щоб вижити.

Також ми працюємо з родинами зниклих безвісти та полонених. Нещодавно відправили наших військових і кілька родин зниклих безвісти військовослужбовців на реабілітацію та відпочинок у Тернопільську область. Там із ними працювали психологи та капелани.

Які запити від поранених є найбільш типовими?

Найчастіше – це довідки про обставини поранення. Ми намагаємося прискорити та проконтролювати процес. Бувають ситуації, коли бійця за один день перевозять, наприклад, із Запоріжжя до Вінниці, бо там краще обладнання чи певний фаховий лікар. Ми допомагаємо сконтактувати з підрозділом, щоб організувати доставку його речей, якщо він залишився без телефону, або ж спілкуємось з рідними пораненого.

Особливу увагу приділяємо тим, хто повернувся з полону. Ми робимо все, щоб вони не займалися бюрократією. Вони роками не бачили рідних, пережили пекло, і вони мають лікуватися, а не займатися паперами. Ми також намагаємося направляти їх на реабілітацію ближче до місць проживання родин.

Як зараз погодні умови впливають на ситуацію на фронті? Чи стало через морози більше поранених?

На щастя, стрімкого зростання кількості поранених ми не спостерігаємо. Зізнаюся, я дуже хвилювалася через настання морозів, очікувала, що буде критично складно. Проте наші військовослужбовці вже настільки адаптувалися до польових умов, що чітко знають, як протидіяти холоду всіма можливими способами.

Вони готуються заздалегідь, адже розуміють,що обмороження – це підступна й тяжка травма, яка може призвести до омертвіння тканін. Часто людина навіть не помічає моменту, коли перемерзають, а наслідки для організму вже стають серйозними. Зрештою, отримати переохолодження можна навіть холодними ночами влітку, що вже казати про зиму. Щодо загальної кількості поранених, то вона залишається на попередньому рівні – погода на цей показник суттєво не вплинула.

Ви працюєте в режимі 24/7?

Так. В армії я зрозуміла, що "на вчора" – це не метафора. Якщо потрібна операція чи переведення в іншу лікарню, то це треба вирішувати миттєво. З реабілітацією трохи спокійніше, бо там уже немає загрози життю. Так само з протезами: після повного загоєння рани й стабілізації стану, щоб уникнути атрофії клітин, починається етап первинного протезування (первинний лікувально-тренувальний протез).

Ми співпрацюємо з різними організаціями – наприклад, благодійним фондом "Пацієнти України". Вони допомагають знаходити кваліфікованих лікарів з певним досвідом в потрібній сфері на безоплатній основі, оплачують складні дороговартісні операції. Є ще ветеранські та протезні хаби, багато громадських і державних організацій, які допомагають. Просто потрібно знати, куди звертатися.

У нас є сторінки в Instagram і Facebook, де ми публікуємо корисну інформацію для військовослужбовців та ветеранів. Бо часто незнання грає проти них. А коли людина проінформована, що є безкоштовні ліки чи операції, їй легше морально. Це дуже впливає на психологічний стан.

Секція ЦВС та група служби супроводу, зараз на особливому контролі у командира бригади. Він максимально допомагає, та бере на себе відповідальність. Також спілкується з родинами зниклих безвісти військовослужбовців, наприклад, виходить із ними на зв'язок у Zoom, має окремий номер, куди вони можуть писати й особисто відповідає (коли більш стабільна обстановка) також всебічно сприяє у вирішенні складних ситуацій. Це єдиний командир, якого я знаю, хто настільки активно комунікує з родинами.

Також підписуємо меморандуми з Громадськими організаціями для психологічного та фізичного відновлення, також для різного роду консультацій не тільки діючих військовослужбовців, а й ветеранів та їхніх родин. Крім того, у майбутньому плануємо створити Книгу пам'яті всіх військовослужбовців, які загинули, щоб нікого не забути.

Що на цій посаді є для вас найскладнішим? Які потреби найважче закривати і з чим це пов'язано?

Оскільки ми розглядаємо кожну справу індивідуально, я не можу виділити якусь одну "найважчу" проблему, бо кожна історія унікальна. Зараз ми перебуваємо на етапі інтенсивної організації: вибудовуємо систему з нуля.

Одне з пріоритетних завдань – налагодження якісної комунікації з родинами. Ми прагнемо об'єднати їх у єдину спільноту, щоб взаємодія була структурованою. Це не має бути хаос із п'ятисот окремих звернень, тому ми створюємо механізм, де запити формуються чітко, а ми оперативно надаємо відповіді.

Особисто для мене виклик – це менеджмент та налагодження й контроль усіх процесів, адже обсяг роботи на рівні цілої бригади колосальний. Раніше ці питання закривав лише відділ цивільно-військового співробітництва (ЦВС). Зараз ми навчаємо фахівців новоствореної служби супроводу, розмежовуємо обов'язки та організовуємо роботу так, щоб кожен військовослужбовець знав: він має персональний супровід і завжди може звернутися по допомогу.

Ми консультуємо навіть у базових питаннях. Наприклад, розповідаємо про пільги, про які бійці часто навіть не здогадуються: від права дітей на безоплатне навчання до нюансів оформлення знижок на комунальні послуги. Це здається елементарним, але саме на етапі збору документів люди часто "губляться", і тут ми стаємо їхніми навігаторами.

Чи продовжуєте ви безпосередньо комунікувати з особовим складом, щоб поширювати інформацію про можливості служби супроводу?

Ми працюємо в тісному тандемі з групою психологічного супроводу та відновлення, а також із структурою психологічної підтримки персоналу. Вони є нашими "очима" на місцях: інформують бійців і допомагають у первинному супроводі чи інформуванні. Психологічний стан воїна безпосередньо залежить від того, наскільки він відчуває себе захищеним у тилу.

Якщо представники підрозділів бачать, що питання виходить за межі їхньої компетенції – наприклад, коли йдеться про складне переведення до іншого медичного закладу, то вони звертаються до нас. Тоді ми підключаємо медичну службу, контактуємо з лікарнями та готуємо офіційні запити, щоб забезпечити бійцю найкращі умови для відновлення.

Зараз в ЗСУ близько 100 тисяч жінок, які добровільно долучилися до захисту. Жінки багато розповідають про різний досвід участі у війську – як і позитивний, так і про те, що зіштовхнулися з упередженнями через стать. Чи ви відчували упередження до себе як до жінки у війську?

На початку так, був скепсис: маленька, молода дівчина, молодший лейтенант, що вона може знати? Але коли з'являється результат у вирішенні продбем, ставлення змінюється на вдячність.

Приблизно з кінця 2023-го – початку 2024 року я взагалі не зіштовхуюся з подібним. Коли люди бачать твою роботу – що все робиться чітко, оперативно, без зайвих слів ("води") і питання вирішуються професійно, то цього стає цілком достатньо для поваги.

Більшість військових розуміють, що жінки-добровольці надзвичайно вмотивовані й працюють нарівні з усіма. Жінки сьогодні представлені в усіх сферах: і в піхоті, і в танкових військах. Я ще не зустрічала у війську жінки, яка б не мала потужної внутрішньої сили. Більшість моїх посестер неймовірно "заряджені" й прагнуть зробити свою роботу якнайкраще.

Ви пройшли Авдіївський напрямок, служили в інших регіонах. Де ви почувалися найбільш "на своєму місці"?

Я встигла попрацювати і на Донеччіні, і на Сумщині. Але, щиро кажучи, "на своєму місці" я почувалася на кожній посаді в кожному місці. Я просто робила те, що мала. Темп служби завжди був настільки високим, а завдання настільки багато, що не лишалося часу на рефлексії про пошук себе. Умови довкола змінювалися, але незмінним залишався сенс моєї роботи – допомога військовим.

Усі мої посади були так чи інакше пов'язані з підтримкою особового складу: від психологічного супроводу та роботи заступницею командира батареї до керівництва напрямом цивільно-військового співробітництва, а тепер – і службою супроводу. Це безперервна робота з людьми.

Зараз я навіть думаю, що це на краще, що мені не знайшли посаду за освітою в фельд'єгерсько-поштовому зв'язку, на яку я вчилася спочатку. Адже саме в допомозі людям, у їхній підтримці та захисті, я відчуваю себе максимально реалізованою. Тут я точно на своєму місці.

Як цивільним варто ставитися до військових, щоб подолати цей розрив між ними?

Насамперед потрібна повага і терпіння. Не військовий має адаптуватися до цивільних, а суспільство до того, що військових буде багато. Треба думати, що ти говориш. Знецінюючі слова чи питання "за що ви воюєте?" б'ють дуже сильно. Військові воюють за свій дім, щоб їхні рідні не прокинулися в іншій реальності.

Коли я приїжджала у відпустку в рідну Полтаву, на початку мене дивувало, як люди гуляють у комендантську годину. Але я навчилася це відпускати. Ми живемо один раз, і життя не можна ставити на паузу. Треба працювати, відкривати бізнес, донатити, але робити це з повагою до тих, хто дає можливість цьому життю тривати.

Зараз збори йдуть гірше, бо потреб й зборів дуже багато. Залишаються ті, хто розуміє, що це необхідно й взяли за звичку систематично донатити. У нас, наприклад, є банка "Плече Марка", куди збираємо кошти на потреби служби супроводу.

А як військові ставляться до розмов про перемир'я?

Я не чула від хлопців на "нулі", щоб хтось хотів віддати наші території. Вони знають ціну цієї землі й скільки побратимів там полягло. Моя позиція: я продовжую виконувати свої завдання та обов'язки. Дай Боже, щоб якнайшвидше був мир на нашу користь, бо війна виснажує. Найболючіше – це коли гинуть цивільні та діти. Це те, що неможливо пробачити.

Як люди можуть допомогти вашій службі супроводу?

Якщо ви хочете служити – звертайтеся до нашого рекрутингу, або на пряму на гарячу лінію служби супроводу. Якщо хочете допомогти пораненим – у нас є цільові збори на "пакунки пораненого", та для дітей зниклих безвісти та інші. Ми приходимо до хлопців у лікарні, приносимо речі першої необхідності та солодощі, просто спілкуємося. Вони часто дивуються, бо раніше такого не було, щоб хтось просто прийшов і запитав: "Як ти?".

Ми шукаємо волонтерів в різних містах, щоб вони могли відвідувати бійців, коли ми далеко. Навіть просто розмова – це вже величезна підтримка. Якщо хтось хоче долучитися, то ми будемо тільки раді. Ми працюємо, щоб жоден воїн не залишився сам на сам зі своєю проблемою.

Всі фото – особистий архів Сніжани